Щойно коли на її луках я найшла оці чарівні альпійські квіточки, я трохи примирилась з нею. Я навчилась тулитися в рясах її широкої спідниці і, задивившись на їхні тірольські гапти, забувати потроху лихо життя.
Оця гора, мов баба розложиста, гордовита. Яка вона з себе і як одягається оця кремезна тиролька?
Обличчя її все пооране, в зморшках. Порили його негоди, пошмагали вихори буйні й покарбували люті бурі-сніговії. Розоране глибокими борознами, тяжкі повіки її очей так і нависли на лице. Товстий посірілий підборідок — рапавий від бородавок та щілин, що від віків загосподарились на ньому.
На голову Гагемунда накладає собі майже завжди білу пухку хустку снігову. Льодовими торочками вона пишається зимою. Інколи, вліті гора-баба замість снігово-льодової хусти накладає крисатого тирольського капелюха з великими білими струсиними перами і тюлями снігових хмар. Вони спадають на її шию, і тоді Баба має снігову кризу, як тиролька при каптанику. Алеж вона рідко показується вам в цьому уборі, хмари бо закутують її зовсім і з них падуть сніги-дощі. Баба одягнула свій дощовик, веттер-мантель і вся зникла-закрилася та пірнула в холодну негоду.
Сорочка в Баби біла, морщена довкола глибокого викрою кругом шиї. Хустина-бузентух стидливо прикриває груди. Вона ціла гаптована дрібнесенькими квіточками. Вони такі малюсінькі, такі дрібнесенькі, як мачок. Це білі снігові проліски, білі й жовті кашки, що ледве відстають від каміння. Це цілі мурави льодового гвоздика, що рожевіє на скелях та вливається в щілини, між каміння. Чи взяв він своєї червіні від заходячого сонця? Поміж ті рожево-біло-жовті гапти потрапляє маціцька синя генціяна. Вона взяла свою синьку від неба і голубої далі і білий хрестик в чашечці — льодовий кришталик.
Сорочка в Баби в найкращих вишивках високо-гірських полонин. На ній горить намисто рододендронів проткане дукачами-пролісками. Вишивані пазухи, широкі уставки й смуги гаптів і квіти розкинуті сяють усіма кольорами веселки. Від майже ультра-фіялкової безстеблої ґенціяни, з її великою тугою в простір і до сонця, до рожевого первенця і червоного рододендронів — аж до майже чорно-бордового брунель та ванілевих орхідей. Там біле ромену й стокротки обшите чорноземом, з бутвіючих рослинних поколінь. Що нижче то пишніше вишивані пазухи різноквітом альпійських лук, пишних пахощами і кольорами, нагрітих сонцем, вигладжених теплим вітром, що дрімає у глибоких скельних кітлах вигріваючись у гарячому сонці.
З сірого оксамиту скель керсетка Баби. На ньому аплікації з едельвайсу, пов’язані темною зеленню жеребу й гафти з золотих сонць арніки та китичок білих орхідей-щиротів.
Спідниця Баби з зеленого льодену[44] лісів. Густо збирана, місцями вилиняла то знову підточена: визирають з-під неї висірілі гальки або й жовтяві трикотові єгери[45] пісків на зарінках і моренах. Але Баба бадьора та гульвісна: в неї аж дві водяно-сині стрічки, що падуть зі стану, та розбризкуються водопадами понижче колін. Де-не-де — лелітки й намистини джерел, що сяють у сонці, весело вибігають на луки та з шумом і співом стремлять в гірські провалля, що між складками Бабиної спідниці.
Так прибрана, так замаєна стоїть Баба над Інновими водами та й приглядається собі в дзеркалі.
До її ніг туляться села й оселі і в них цвітуть рожево морелеві сади та біло груші й яблуні. Там же дрібний мачок людей.
НАРОД ГУЛЯЄ
Увесь в горі описаний народ, його несамовита мішанина, робив враження тих, що збереглися від потопу. З громом і гуком потоп заливав клаптик землі на якому скупчились оці зразки народів. А ворог наближався швидко. Отож, вирішили, що повні сировини чи продукції фабрики ворогові віддавати не треба, чи не можна. Чи то було розумно — не знаю, бо американська армія прийшла така забезпечена, що нічого не потребувала. Чи брали американці в фабриках продукцію — не скажу. Але в нас вони зовсім не цікавились обсягом фабрик і залишили їх потім приватним підприємцям для цивільного населення. Все ж ішов ворог, правда, дехто чекав його з тугою, а всі були раді, що війна скінчиться та ще й без втрат для місцевого населення і його жител.
Отже два дні перед приходом американських військ на мурах міста з’явились оповістки підписані бургомістром, які заповідали: кожен хто має «гавз-гальтспас» (це була картка, на яку можна було дістати речі для домашнього господарства) а також «кляйдеркарте»[46], може дістати в фабриці Пішля по десять коців на господарство. Закликали одночасно не товпитись, бо коців є досить і вистачить на всіх…