-- Біллі! - кличе Мері. - Це Делавер! Мій перший знак з Делаверу!
-- Все правильно, дорогенька, -- промовляє хтось. -- Справжнісінький Делавер.
Білл підіймає голову. Двоє чоловіків підходять із заднього кінця ями. Вони молоді. Один високий, з рудим волоссям, сальним і сильно скуйовдженим. Пика в нього прищава. Інший -- низький і товстий. В одній руці у нього сумка, схожа на дідову сумку для боулінгу, ту, що з вицвілим синім написом який "крутиться блискавкою" на боці. Обидва хлопи посміхаються.
Біллі намагається посміхнутися у відповідь. Він не знає, чи дійсно це схоже на посмішку або більше на те, як дитина намагається не закричати, але сподівається, що все ж на посмішку. Він не хоче дати зрозуміти двом цим чоловікам, що він заглядав у яму. Мері виходить з-за маленького білого автофургона з боку спущеного колеса. Її усмішка видається абсолютно природною. Звичайно, чому б ні? Вона маленька дівчинка і наскільки вона знає, всі люблять маленьких дівчаток.
-- Привіт, -- каже вона. -- Я Мері. Це мій брат Біллі. Наша машина застрягла в канаві. -- Вона показує вниз по схилу, туди, де її батько і дідусь дивляться на задню частину "Б'юїка", а їх мати дивиться на них.
-- Що ж, привіт Мері, -- вимовляє рудоволосий. -- Радий знайомству.
-- І з тобою, Біллі. -- Товстий молодик кладе долоню на плече Білла. Цей дотик лякає, але Біллі й так занадто наляканий, щоб здригнутися. Він щосили зображує посмішку.
-- Так, вимальовується проблемка, -- каже товстий молодик, дивлячись вниз, і коли Корін підіймає в привітанні руку -- нерішуче -- товстун підіймає свою у відповідь. -- Думаєш, ми зможемо допомогти, Гелен?
-- Б'юсь об заклад, що зможемо, -- відповідає рудоволосий. -- Як бачите, у нас тут теж проблемка. -- І він показав на спущене кулко. -- Ні запаски. -- Він нахиляється до Біллі. У нього яскраво-блакитні очі. Вони здаються порожніми. -- Ти заглядав в цю яму, Біллі? У цю здоровенну.
-- Ні, -- відповідає Біллі. Він намагається говорити природно, не звертаючи уваги на питання, але не розуміє, чи промайнуло щось в його голосі. Йому здається, що він зараз знепритомніє. Господи, краще б він не зазирав у яму. Цей синій кросівок. -- Я боявся, що впаду туди.
-- Розумний хлопчик, -- говорить Гелен. -- Правда, Піт?
-- Розумний, -- погоджується товстун і знову махає Корін рукою. Тепер дідусь теж дивиться вгору на пагорб. Френк, схилившись, продовжує дивитися на просівше заднє колесо.
-- "Цей худий твій тато?" -- запитує рудий Гален у Мері.
-- Ага, а це наш дідусь. Він старий.
-- В натурі, -- говорить Піт. Його рука все ще лежить на плечі Біллі. Біллі дивиться на неї і бачить під нігтем середнього пальця Піта те що може бути кров'ю.
-- Коротше, знаєш, що? -- каже Піт, нахиляючись і звертаючись до Мері, яка посміхається йому. -- Упевнений, ми могли б виштовхати звідти цю стару руїну. А в подяку твій батько міг би підкинути нас туди, де є майстерня. Щоб дістати нове колесо для нашої маленької вантажівки.
-- Ви з Делаверу? - запитує Мері.
-- Ну, ми там були, - відповідає Піт. Потім він переглядається з Геленом і вони сміються.
Давайте подивімося, що там з вашою машиною, -- пропонує Гелен. -- Хочеш, я віднесу тебе вниз, солоденька?
-- Ні, дякую, -- відповідає Мері. Її усмішка стає злегка невпевненої. -- Я вмію ходити.
-- Твій братик не дуже балакучий, га? - каже Піт. Його рука, та, що не тримає сумку для боулінгу (якщо це була вона), все ще спочиває на плечі Біллі.
-- Зазвичай його не змусиш замовкнути, -- каже Мері. -- Язик без кісток, меле, як помело, -- так говорить наш дідусь.
-- Може, він побачив щось таке, що його злякало, -- каже Гелен. -- Бабака або лисицю. Або ще щось.
-- Я нічого не бачив, - відповідає Біллі. Йому здається, що він може почати ревіти й каже собі, що цього робити не можна.
-- Що ж, гайда, -- промовив Гелен. Він бере Мері за руку -- вона дозволяє -- і вони починають опускатися по зарослій під'їзній дорозі. Піт йде поруч з Біллі, утримуючи долоню на його плечі. Це не схоже на хватку, але Біллі підозрює, що пальці зімкнуться на плечі, якщо він спробує втекти. Він майже впевнений, що чоловіки бачили, як він зазирав у яму з водою. Він підозрює, що у них серйозні проблеми.
-- Салют. хлопи! Вітаю, мем! -- голос Гелен звучить бадьоро, мов травневий день.
-- Здається, у вас тут проблемка. Підсобити?
-- О, було б чудово, -- каже Корін.
-- Дуже добре, -- відповідає Френк. -- довбана дорога пішла прямо з-під машини, поки я розвертався.
-- Занадто круто зрізав, -- каже дідусь.
Френк злобливо дивиться на нього, потім повертається назад до новоприбулих і розпливається в усмішці.