— Лук’яненко — це така великомасштабна фігура, яка спроможна представляти Україну на весь світ, отже, на такій його частині, як Канада, представлятиме Україну найкраще. Вам, шановні українці Канади, пощастило, і я вітаю вас з цією удачею!
Попросили до слова мене. Наголосивши на великому значенні співпраці української політичної діаспори з національно-визвольним рухом у рідному краї, я на закінчення сказав:
— Якщо в минулому співпраця українців діаспори з українцями в Україні прискорила день проголошення незалежності, то тепер ця співпраця допоможе вивести Україну з економічної кризи і зміцнить державність. Я — посол Української держави в Канадській державі, а не посланець Республіканської партії до українців Канади. Але співпраця мого посольства з вами, українцями, як громадянами Канади, принесе в майбутньому ще більші наслідки, аніж ми мали в минулому.
На прощання нам повідомили, що номер у готелі на один місяць найняв Конгрес українців Канади. КУК заснував в Оттаві своє прес-бюро. Завідувачем бюро призначено Андрія Глуховецького, який має допомагати посольству.
На 25 травня були призначені оглядини будинку для посольства, а на 26-те — візит до Департаменту закордонних справ і міжнародної торгівлі Канади.
24 травня радник-посланник Олексій Родіонов і перший секретар з консульських справ Євген Кучер о дев’ятій годині ранку з’явилися в кімнату мого номера.
З Родюновим я досі знайомий не був, а Кучер добре знав мене ще з Києва. Я хотів установити з ними взаємини формально-службового, але доброзичливого характеру. Тому звернувся до них з такими словами: «Нам доведеться працювати разом. Одразу хочу вам сказати, що в політиці я не новачок і сам спроможний визначити, що йде на користь, а що на шкоду Україні. Я і без Києва знаю, що має робити посольство в інтересах України. За посольську посаду я не тримаюся, тому ні перед міністром, ні перед прем’єром чи Президентом не запобігаю і не запобігатиму, нікому не догоджатиму і нічого такого, що суперечило б моїй совісті, робити не буду, хто б мені це не наказував. З другого боку, посольство, яке ми тут започатковуємо, я розглядаю як ланку в довгому ланцюзі зовнішньополітичних установ України, тобто я вважаю за свій обов’язок підпорядковуватися зовнішньополітичній стратегії нашого уряду. Українська дипломатична машина може діяти ефективно лише в тому разі, якщо в ній не буде махновщини. Я не буду Махном в українській дипломатії. Думаю, що між моїм розумінням зовнішньополітичних інтересів України і політикою МЗС не буде великих розбіжностей, але буде достатній простір для ініціативи мого посольства. Моя слабка сторона в тому, що я не маю посольського досвіду. Я вивчав колись міжнародне, зокрема консульське, право, брав участь у багатьох міжнародних переговорах, але про дипломатичний протокол маю дуже загальне уявлення. Ви краще знаєте дипломатичну кухню. Було б добре, аби ми зуміли в нашому посольстві поєднати ваші і мої сильні сторони. І ще одне. Я не боюся зізнатися, що чогось не знаю. Я не боюся критики і не ображусь, якщо ви зробите мені зауваження. Але я не люблю ябедників. Якщо матимете щось закинути мені, скажіть прямо. Це не зіпсує наших стосунків. Але зіпсують балачки поза спиною. Ви знаєте, що до Києва будь-яка інформація про роботу посольства йде тільки через посла. Я хотів би, щоб так воно й було. На закінчення один важливий момент. Службовці КДБ СРСР на території України з утворенням незалежної держави і перетворенням КДБ УРСР на СБУ України перейшли на службу Україні. Перехід нібито чисто формальний — служив в Україні, тепер став служити Україні, а по суті це важлива проблема, бо вона означає переоцінку ідеологічних цінностей, політичної орієнтації. Процес цей пов’язаний з переоцінкою минулої історії, вивченням її, засвоєнням нової інформації. Для цього потрібен час, а політичні події примусили вирішувати швидко, який політичний курс чекіст обирає: Україну чи Росію, підтримуватиме молоду державу чи намагатиметься її підривати. Тому в теперішньому особовому складі СБУ є багато людей нестійких, випадкових, просто ворожих Україні. Я без жодної думки про помсту сприймаю людей, що служили в КДБ і перейшли на бік самостійної України, більше того, я ладен співпрацювати з такими людьми задля зміцнення Української держави. Проте я не потерплю загравання з російською розвідкою, роботу на неї чи подвійну гру. Ми ставитимемось до Росії коректно, але не забудемо й на мить хижої природи російського імперіалізму, його постійної антиукраїнської спрямованості! Я кажу вам це для того, щоб ви, пане Родіонов, були готові до повного припинення будь-яких неформальних взаємин з російським посольством. І про будь-який контакт з будь-яким співробітником російського посольства доповідати мені без зволікань. Які є запитання?»