25 грудня прилетіла Ірина зі своєю дочкою Ганнусею. Зустрічала їх Надія в аеропорту Мірабель. Іра привезла пошту МЗС, привітання Зленка та Макаревича з Новим, 1993 роком.
На сімейній раді ми обговорили, чим займатиметься Ірина і чим зможе нам допомогти. Мені на роботі потрібна була секретарка. Друкувати Ірина вміла добре, і я запропонував їй цю посаду з оплатою 639 канадських доларів на місяць.
— Я хотіла б вивчати англійську мову, — відказала Ірина.
— Тут є великі можливості: газет вистачає, є словники, люди розмовляють англійською, майже половина документів у посольстві — англійською, і ти часто друкуватимеш англомовні документи — це буде також практика.
— А може, оформиш її на пі вставки? — втрутилася Надія.
— Це залежить від того, скільки вона хоче отримувати грошей.
— Ми з татом уже раніше вирішили, що він оформить тебе прибиральницею резиденції, а прибиратиму я. Це 425 доларів.
— Не гак просто, — сказав я, — ми до цього дійшли.
— Авжеж, непросто. Дружини інших послів — великі пані. Вони самі не готують і не перуть, не кажучи вже про прибирання резиденції. У них є цілий штат обслуги: сторож, прибиральниця, куховарка. Послова ними командує, доглядає себе й чоловіка, ходить з чоловіком на дипломатичні прийоми, відвідує різні вистави і розважається в компанії послових дружин. Послова мусить зі смаком одягатися, добре виглядати. Аякже — на те вона й послова дружина! Коли ми їхали в Канаду, я думала, що так і буде. А тут…
Останні слова забриніли жалісно-жалісно — вона ледь не заплакала.
— Ipo, — продовжував я, — на цю тему ми з мамою вже багато разів говорили. Мусимо змиритися з реальністю: Україна — не Франція, не Італія, навіть не Мексика. Україна була 340 років колонією і тепер зруйнована. Ми не можемо від нашої нещасної Батьківщини вимагати собі зарплати, обслугу та все те, що можуть собі дозволити дипломати інших незалежних держав. Вони живуть у давно облаштованих державах, ми ж свою лише будуємо. Я економив посольські кошти і далі економитиму, щоб більше прислужитися Україні.
— Але ж, пане посол, — відказала Надія, — твоя посада така висока, а ти перетворюєш мене в хатню робітницю.
— Що значить «хатню робітницю»? Невже ти уявляєш собі життя без роботи?
— Чому без роботи? Я не проти роботи. Але ж не такої! Я тут мов віл працюю.
— Якщо прибирання резиденції порівняти з роботою на швейній фабриці, де ти раніше працювала, то прибирання ж легше.
— Я там була майстром і робота мені приносила задоволення.
— Робота? Може, не робота, а становище на роботі тобі приносило задоволення? З погляду самоутвердження особи це становить принципову різницю. Гадаю, що в Оттаві ми перебуватимемо недовго. По суті, свою місію я бачу в заснуванні посольства і утвердженні його в період створення дипломатичної служби молодої і слабкої Української держави.
28 грудня 1992 року у нашому посольстві відбулася зустріч з послом Чехо-Словаччини паном Антоном Гикішем, доброю людиною лагідної вдачі. З огляду на поділ Чехо-Словаччини на дві окремі країни мали бути поділені й посольства. Пан Гикіш словак, і він був призначений послом Словаччини. Будинок Чехо-Словацького посольства віддавали Словаччині. Чехи купували собі в Оттаві новий будинок.
— Ваша екселенціє, як ви сприймаєте поділ своєї країни на дві незалежні держави? — запитав я пана Гикіша.
— Я давно мріяв про створення незалежної Словацької держави. Певно, словаки не будуть жити заможніше від чехів, проте життя буде кращим, якщо під життям розуміти не тільки матеріальний достаток, але й духовну сферу.
— Ще 1988 року, перебуваючи на засланні в Сибіру, я написав брошуру «Що далі?», в якій передбачив поділ Чехо-Словаччини на дві незалежні держави. Одначе тоді мені не здавалося, що в незалежній Словаччині життя буде менш заможним, ніж у Чехії. Поясніть, чому ви так вважаєте?
— Я не знаю, словаки чи чехи житимуть заможніше через сто років, але щодо найближчої перспективи, то пояснення просте: у Чехо-Словаччині домінували чехи. Їхній економічний комплекс структурно організований. Відокремлення Словаччини не завдає чеській економіці удару. Перебудова їхньої економіки має тільки одну мету — перетворити її на ринкову. А щодо словацької економіки, то вона потребує, крім переведення на ринкові засади, ще й структурної перебудови. Це друге завдання включає передусім скорочення, а може, й повне припинення виробництва товарів, які тепер нам не потрібні, і введення в дію тих виробництв, без яких не може існувати національний економічний комплекс. Виконання другого завдання видається дуже тяжким через обмеженість ресурсів. Здійснити його, однак, необхідно задля економічної незалежності, але напруження національних зусиль, без сумніву, поглине багато коштів і понизить життєвий рівень народу.