— Думаю, вчинок Колесника — чудовий урок усім ворогам вільного підприємництва. Колесника я знаю. І не просто знаю. Він допомагав мені, коли я балотувався на президента України. А про відродження академії я також мріяв десятиріччями. І тепер високо оцінюю ваші зусилля.
— Дякую.
— Пане професоре, чи не змогли б ви зробити мені послугу: передати пакет до Міністерства закордонних справ України? МЗС налагоджує дипкур’єрську службу, проте черговий кур’єр буде тільки за два тижні. Ви летите до Києва завтра, отже, пакет післязавтра був би в міністра.
За кілька днів пакет ліг на стіл пана Зленка. Серед інших паперів там був і дуже важливий документ про військовий бюджет Канади.
Як і намічалося, в неділю 24 січня відбувся вечір, присвячений 75-й річниці проголошення незалежності УНР.
Вів вечір Біляшівський. Я виступав двічі. На початку з офіційною промовою. Подаю її зміст.
«До 75-х роковин проголошення незалежності УНР.
Не забуваймо минувшини: вона навчить нас краще розуміти сучасне і допоможе будувати майбутнє.
Шановні духовні отці!
Шановні канадські гості!
Шановні пані і панове!
Вітаю вас із 75-ою річницею знаменної дати 22 січня 1918 року, дати проголошення незалежності Української Народної Республіки!
Сьогодні наш народ 75-й раз відзначає проголошення IV Універсалу, що став юридичним актом відродження Української державності.
Цікава доля нашого народу.
У найдавніші часи він перший приручив коня і тим самим дав людству додаткову силу для праці та можливості виживання.
Освоїв культуру хліборобства і вже за 500 років до християнської ери став постачальником пшениці Еліністичній Греції.
Організував скіфську державу і залишив з тієї доби для людства чудові зразки золотих прикрас.
Прив’язавшись до землі на ціле тисячоліття раніше від багатьох інших народів, наші предки стали загатою на шляху навали східних кочівників на Європу.
На зміну династії Кия приходить Княжа доба, що приймає християнство, споріднюється з королівськими дворами Західної Європи, швидко поширює освіту, освоює нові методи будівництва I просувається до вершин людського розвитку.
Україна має вигідне географічне положення на земній кулі, багаті поклади корисних копалин і родючі землі. Географічна незахищеність національної території впродовж усіх попередніх століть становила потужний чинник формування національної долі.
Як народ хліборобський, ми були роззосереджені по землі і вросли в неї. Вростання в землю давало силу, проте часом заважало швидко зібратись для захисту від ворога.
Хліборобський спосіб життя зробив нас індивідуалістичним народом, що звик усе робити за своїм розсудом і понад усе цінувати свою індивідуальну незалежність. Проте цей же індивідуалізм в умовах недостатньої консолідованості заважав створенню сталих централізованих систем управління і послабляв державність або й зовсім призводив до її втрати.
З татарської навали, литовського домінування та польської окупації народ поступово звільнявся за допомогою розширення і зміцнення козаччини. Перемоги козаків стають джерелом патріотичного натхнення, що одних спонукає брати шаблю до рук і рушати на Січ Запорізьку, а інших — творити пречудові пісні й розносити їх, супроводжуючи бандурою, по широких просторах України.
Від Переяславської угоди (1654 р.) до скасування Гетьманщини (1764 р.) минуло 110 років. Понад століття потрібно було Російській імперії, щоб приборкати Україну. У XIX столітті російським імператорам здавалося, що Україна вже ніколи не встане з колін і вони пануватимуть у ній вічно. Та надійшов 1917 рік, і Україна знову повстала!
27 лютого 1917 р. вибухнула демократична революція у столиці імперії Петрограді.
Цар Микола зрікся престолу.
5–7 квітня 1917 р. у Києві проведено Український національний конгрес з участю близько тисячі представників різних організацій і партій. Він обрав Центральну Раду на чолі з М. Грушевським.
22 січня 1918 р. Центральна Рада своїм IV Універсалом проголосила Україну самостійною державою.
Україна хотіла мирних взаємин з Росією, як і з іншими сусідами, на справедливій основі: на основі володіння своєю землею і права вирішувати свої національні справи за власним розсудом.
На жаль, на миролюбний заклик України російські шовіністи відповіли ультиматумами, збройним наступом І загарбали Україну.
Широкий потік слів російської публіцистики про любов до України та свою доброзичливість через буцімто однаковість слов’янського походження українців і росіян, близькість мов та всіх інших інтересів у черговий раз виявився демагогічним туманом і брехнею: російські шовіністи не мали таких почуттів, ними керували жадоба до наших багатств та прагнення до розширення меж імперії.