Саме гака ситуація на нашу користь склалася навесні 1993 року у провінції Квебек, де напередодні загальнонаціонального конституційного референдуму, призначеного на вересень, націоналістично зорієнтований уряд цієї єдиної франкомовної провінції Канади демонстрував свою готовність до ведення підкреслено незалежної від Оттави зовнішньоекономічної політики. Оскільки це абсолютно не суперечило чинному законодавству Канади (хоча, за нашими спостереженнями, і викликало певне роздратування у різних колах федерального уряду), ми без вагань пішли на прямі контакти з міністерством зовнішніх справ і франкофонії провінції Квебек.
Результатом цих контактів стала швидка організація візиту в Україну у травні 1993 року урядово-бізнесової делегації провінції Квебек на чолі з міністром Гі Реваром. Під час цього візиту в Україну була укладена ціла низка взаємовигідних угод, встановлено перспективні контакти між підприємцями обох сторін. Не можна не згадати активної ролі представників української громади у підготовці згаданої місії в Україну.
Приблизно через два місяці по тому, а саме в липні 1993 року, посольству вдалося за сприяння провінційного уряду організувати аналогічну місію в Україну бізнесменів і підприємців провінції Онтаріо. Після того була проведена активна робота в тому ж напрямі також і в інших провінціях (Альберта, Британська Колумбія, Саскачеван).
Тут, узагальнюючи досвід становлення одного з перших наших посольств, важливо зазначити таке. По-перше, малочисельним поки що посольствам України конче важливо якнайшвидше позбутися стереотипів тоталітарного минулого, одним із чинних складників яких є переконаність у всемогутності центру в структурі державної влади будь-якої країни (як це було в колишньому СРСР). Спектр варіантів розподілу повноважень між центром і регіонами в різних країнах величезний. Тому посольство України у конкретній країні повинно якнайшвидше розібратися у сфері компетенції не тільки різних міністерств і відомств центрального уряду країни перебування (що цілком очевидно), але й компетенції самого центрального уряду і органів регіонального управління. Це дасть можливість, не витрачаючи зайвого часу, а може, й не йдучи на небажані для нашої держави компроміси і поступки, починати розв’язання важливої для нас проблеми саме на тому рівні державного управління країни перебування, у компетенції якої є прийняття необхідних рішень.
По-друге, робота у країнах з подібною до Канади федеративною структурою державної влади висуває значно вищі вимоги до дипломатичного складу наших посольств, аніж робота в унітарних країнах (Франція, Великобританія та ін.). Це пояснюється і складнішою структурою розподілу владної компетенції, і значним зростанням кількості ділових контактів, необхідних для ефективного здійснення посольством своїх безпосередніх функцій. Цілком реальною також є потреба у збільшенні кошторису витрат посольств у країнах з федеративною структурою, оскільки для підвищення ефективності їхньої роботи необхідно розгортати мережу ділових контактів з ширшою географією по всій території країни перебування, на відміну від роботи в країні з унітарною структурою, де переважну більшість проблем можна вирішити лише в столиці держави.
* * *
Стараннями українців Монреаля зібрано ліків для України на 1 мільйон доларів. Пан Рівард мав їх везти з Монреаля до Києва. Та українська митна служба змінила митну плату з 80 на 125 доларів. Тарас Дідусь передав обурення наших добродіїв: як це зрозуміти? Замість дякувати за безплатний дарунок, з нас хочуть здерти плату за ге, що ми даємо безплатні ліки?! Україна кусає руку, яка простягає їй хліб, — де це бачено? Справді, сором.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Розділ XI
«І ЧУЖОМУ НАУЧАЙТЕСЬ, Й СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ»
Ще до мого призначення послом у Канаду у 1991 році ми з дружиною провели десять днів у Канаді і США у зв’язку з відзначенням 5-ї річниці Чорнобильської трагедії, початком святкувань 100-річчя поселення українців на американському континенті та присудженням мені медалі святого Володимира борцям за волю України. Це було у квітні-травні. Тоді ще ніхто не знав, що за три місяці по тому Україна проголосить незалежність, і я, бувши головою УРП, шукав підтримки нашої боротьби супроти російського імперіалізму. Канадські друзі організували мені зустріч з керівництвом Канадського агентства міжнародного розвитку (КАМР). Ця організація здійснювала завдання канадського уряду в допомозі країнам так званого третього світу. На це щороку виділялося 5 млрд. доларів, і завдання КАМР полягало в тому, щоб відповідно до встановлених правил справедливо і з найбільшою користю розподіляти кошти. Критерії і процедура, якими керувалося КАМР, доволі складні. Мета канадської допомоги полягала у виведенні нерозвинутих країн без сучасної промисловості і з відсталим сільським господарством на рівень самозабезпеченості шляхом прискореної індустріалізації та модернізації сільськогосподарського виробництва. Відповідно з настановою уряду, КАМР не мало права виділяти кошти на партійну діяльність, а на освіту могло виділити. Уряд при цьому мав на увазі підготовку інженерів, агрономів та інших фахівців; дозволялося використати невеликий відсоток коштів і на гуманітарні цілі. Отже, при вмілому оформленні замовлення за цією статтею можна було отримати певні кошти і на партійну діяльність. Щоправда, не українцям, бо Україна не належала до третього світу.