Українці Канади і США вже їздили в Україну пропагувати цю ідею. На жаль, у нас не дуже поспішали запозичувати їхній досвід, і тепер вони прийшли до посольства. Сподівалися, що ми, ближче ознайомившись з корисною роботою кредитних спілок, станемо активно пропагувати цю ідею в Україні.
Ідея справді здавалася перспективною, і я доручив Шандрукові написати рекомендаційні листи віце-прем’єр-міністру В. Євтухову та голові Комісії Верховної Ради В. Пилипчуку. Хоча в душі я дуже сумнівався, чи вийде з цього щось практичне. Ще коли був у Києві головою УРП, мав довгу бесіду про кредитні спілки з представником цієї канадської кооперативної ради. І тоді я теоретично розумів корисність ідеї. А втім, як тоді відчував, так і тепер відчуваю, що нашим людям бракує ініціативності і навичок самим собі допомагати. Комуністична патерналістична держава привчила всіх просити й чекати для себе всього від держави. Звідси й безнадійність, страх перед новим. Треба багато терпіння й часу, щоб розвіяти в наших людях підозру до людей з капіталістичного світу, які подають їм у долоні хліб, а не камінь.
12 квітня 1993 р. я вилетів до Торонто на нараду підприємців. Нараду готував Богдан Онищук та його юридично-консультативна фірма. Про важливість цієї наради мова йшла давно. Фірма Онищука спеціально підготувала бюлетень «Як організувати підприємство в Україні».
На нараду зібралося 115 осіб — представники найбільших банків, корпорацій і фірм.
Я виголосив вступне слово, Онищук виступив з інформацією, ґрунтовну доповідь прочитав Шандрук. Чудово виступила видавець газети «Файненшл Пост» пані Діана Франкіс. Вона закохана в Україну, і її пристрасні слова закликали підприємців спрямувати свої погляди на молоду Українську державу.
Інформація, яку підприємці почули про Україну та її майбутні перспективи, справила на присутніх величезне враження. Вони просили додаткові примірники бюлетенів і цікавилися контактами для подальших консультацій з посольством.
Після наради зустрілися з виконавчим директором і двома членами правління Канадської міжнародної телерадіокорпорації. Мова йшла про політику «великої сімки» і Паризького клубу. Наша глибока аргументація явно примусила їх поглянути по-новому на деякі аспекти міжнародної політики, зокрема на проблему нового геополітичного порядку та місце в світі України, Росії, інших нових незалежних держав.
Перш ніж повернутися до Оттави, зустрілися з прем’єром провінції Онтаріо та провінційним урядом і обговорили можливості торгівлі й освіти між провінцією та українськими містами й відповідними інституціями.
У резиденції польського посла зустрічався з послом Ізраїлю Іцхаком Шелефом і польським міністром у справах багатокультурності Закревським. Цікавий пан. Приїхав докладніше ознайомитися з канадською політикою багатокультурності. Добре орієнтується в українських справах. Я спитав пана Закревського, чому Польща не відповідає взаємністю в питанні передачі українцям Польщі церков. І взагалі, чому в Польщі так часто трапляються гострі прояви антиукраїнства. Він поділив проблему на дві частини: на офіційне ставлення до України і неофіційне. Офіційне цілком дружнє. Неофіційне виникає спонтанно, і уряд не завжди спроможний на нього вплинути. Тож, мовляв, канадський досвід політики багатокультурності, який він тут вивчатиме, мабуть, допоможе і в Польщі розв’язувати проблеми взаємин з українцями, литовцями, білорусами та іншими національними меншинами.
Я не став загострювати розмову питаннями про місіонерську діяльність польських католиків в Україні, але не міг не зауважити:
— Навряд чи Польщі потрібен канадський досвід. Він веде до поступового почорніння білої раси. В умовах етнічної мішанини немає єдиної національної ідеї, що об’єднувала б народ зрозумілими для всіх традиціями, звичаями, ритуалами та іншими духовними цінностями. Ні релігійна віра і ніякі інші духовні цінності (окрім спільного інтересу до предметів споживання) не є спільними для всіх канадців. Тому суспільство морально деградує, а демократичні методи керівництва суспільством деякі політики доводять до абсурду.
Польська нація — це європейська нація з єдиною мовою, звичаями, традиціями, вірою, спільною долею, національним духом.
Канада не має нації. Вона має населення. Поляки — це нація. Якщо канадське населення і доросте до нації, то це станеться через сторіччя. І та нація, що тут може витворитися із суміші чотирьох рас, не зможе бути зразком для європейської.