Як ставитися до цих претензій?
З точки зору істинності понять цілком зрозуміло, що поняття українців в Україні — це таке ж суб’єктивне явище, як і поняття українців Канади, при цьому визначаються вони комплексом обставин в Україні і комплексом обставин у Канаді і як такі є рівноправні, і тому канадські українці мають право відкинути претензії українців з України на першість.
І в Україні, і в Канаді українці зазнають впливу природного та суспільного середовища, в якому формуються їхній духовний світ і поведінка.
У Канаді природне і суспільне середовище відмінне від українського, й антропологічний склад змінюється під впливом змішаних шлюбів інших, аніж в Україні, етнічних груп.
Різні передумови ведуть до виникнення різних антропологічних типів людей, а отже, і виникнення різних народів.
Відповідно до теорії систем націю можна розглядати як суспільну систему. Для неї, як і для будь-якої іншої суспільної системи, властиві два види зв’язків: внутрішні зв’язки між підсистемами, що органічно доповнюють одна одну і збільшують життєдіяльність системи як окремого організму, і зовнішні та відцентрові, що являють собою втручання сторонніх елементів і щодо системи є деструктивною силою. Система має властивість їх асимілювати, залишаючись сама собою. Проте можливості системи перетравлювати сторонні елементи обмежені, і коли зовнішні впливи надто сильні, вони разом з внутрішніми деструктивними силами ведуть до розпаду системи.
Тут я посилатимусь не на такі приклади, як, приміром, розвал Радянського Союзу чи Югославії, що становили системи наднаціонального типу, а на ситуацію в Україні і Білорусі, системах національного типу. Обидві вони зазнали величезних ударів іззовні. Для Білорусі сила зовнішнього впливу явно перевершила можливості національного організму знешкодити цей ворожий вплив, і система почала руйнуватися.
Розміри ударів по українському національному організму пропорційно були не меншими від білоруського, але завдяки притягальній силі національних підсистем національний організм ще не втратив здатності до самовідновлення, хоча процес розкладу частково захопив і його, тому відновлення потребуватиме багато часу. Отже, колись консолідований національний організм, пройшовши через катаклізм, тепер починає самовідновлюватися. Величезне значення для наслідків такого процесу має історія того чи іншого народу.
Реально окупанти досягли того, що майже розірвали духовні зв’язки між поколіннями українців, знівечили національну свідомість і, навіявши багатьом думку про безперспективність української нації, вже майже викопали для неї могилу.
І ось тепер, коли диктатура ослабла і людина здобула свободу слова, на кожного зрусифікованого дихає козаччина і гетьманщина, Коліївщина і Шевченко, кров славних лицарів 17–20-х років та воєнного й післявоєнного періодів. Цей дух живе в піснях і легендах, у мистецтві й могилах національних героїв, у віршах і найзаповітніших мріях. Його не можна уникнути. Перевертнів він повертає до рідної хати, а зневіреним дає надію. Минуле — потужний чинник єднання навколо національного прапора свободи й надії на кращу долю.
Таки правда: у нас було щось добре в минулому, і ми відроджуємо його задля створення міцного підмурку, на якому ми хочемо звести світлий палац майбутнього.
Коріння кожного канадця десь в Україні, Англії, Франції, Німеччині — де завгодно, тільки не в Канаді. Ясна річ, на рівні біологічного життя історичне коріння не потрібне. Ні корова, ні кінь не пам’ятають свого походження. Вони пам’ятають, де краща трава в лузі та їхній теплий хлів чи стайня із сіном. Проте людина вища істота, і її збентежена душа постійно шукає чогось духовного, піднесеного, прекрасного. І намагається розгадати таємницю походження людського роду, заглянути за небосхил і простежити довгу вервечку свого роду до сивих глибин родово-племінного суспільного ладу.