У Канаді я бачу дві тенденції. Перша: асиміляція в англомовну культуру діаспор усіх національностей… Друга: відстоювання своїх національних рис і продовження материнської національності на новій землі. Першу активно і послідовно проводить федеральний уряд. Друга найяскравіше представлена французами, що в Квебеку продовжують культуру їхньої далекої прабатьківщини Франції.
Сильніша перша. І не тому, що її проводить федеральний уряд, який має великі можливості. Сила першої тенденції в самій людській природі. Психологічна наука встановила, що кожен народ складається з двох частин: приблизно 95 відсотків — це люди, що живуть матеріальними інтересами, і 5 відсотків живе ідеями. 95 відсотків пристосовується до місцевих умов і дбає про підвищення свого добробуту. 5 відсотків думає про те, куди йде людство, про місце його нації в світі, про добро і зло, намагаючись зробити так, щоб добра на землі стало більше.
На перший погляд здається, що 5 відсотків повинні були б вести за собою решту суспільства. Проте все не так однозначно.
Візьмімо Австралію, США, Канаду. Освіченіше населення цих країн шанувало культуру своїх британських пращурів і хотіло б її зберегти. Чимало елементів британської культури їм довелося втратити, але мову вони зберегли й інші етноси собі підпорядкували.
У X сторіччі київські князі підкорили угро-фінську північ і насадили там своїх дружинників (посадників), які, породичавшись з місцевим населенням, витворили свою еліту, що поступово перетворилася на московитів і утвердилася на новій території.
З колишньої арабської спільноти утворилося кільканадцять окремих народів. Те ж саме відбувається і з британською мовно-культурною спадщиною — з неї виростають окремі гілки людського роду. Московити, білоруси, татари в Україні стають українцями, українці в Канаді стають канадцями — таке вічне колесо історії.
І все-таки повернімося до мікрорівня.
Чому євреї, живучи поміж інших народів, збереглися впродовж двох тисячоліть? Чому цигани зберегли свою самобутність протягом трьох тисяч років?
Якщо обставини діють фатально і асиміляція новаків, що опиняються в середовищі іншого етносу, неминуча, то як сталося, що цигани та євреї змогли так довго не піддаватися цій могутній асиміляційній силі?
Канадець спілкується не з усіма 27 мільйонами канадців, як українець не з усіма 52 мільйонами громадян України. У кожної людини є якесь коло родичів (сусідів, близьких) і коло людей, з якими вона працює. Ці осередки можуть бути різні, і вони, ясна річ, не якась стала величина, однак усе людське життя минає у почерговому спілкуванні з дуже невеликою кількістю людей, оптимальна кількість яких, за твердженням психологів, сім осіб.
Вплив мікросередовища величезний. Мікросередовище культивує в своєму колі окреме тлумачення призначення людини на Землі та поняття про вартість людського життя, про ставлення до моральних правил суспільства, його ідеологічних цінностей та народних звичаїв. У мікросередовищі створюється свій окремий клімат, спроможний, наприклад, подолати у своїх людей страх перед тюрмою і підняти їх на смертельну боротьбу проти загарбників, а в релігійному екстазі довести часом навіть до колективного самогубства.
Цигани і євреї також створили свої мікросередовища. Вони жили серед інших народів, але не разом, а поруч з ними. Вийшовши з Індії, цигани не піддалися асиміляторському впливу осілих народів, протиставивши йому кочовий спосіб життя.
Євреї виділилися в окрему спільноту за допомогою віри, звичаїв окремих видів діяльності (ремісництво, торгівля), особливим ставленням до місцевого неєврейського населення та активною підтримкою ідеї відродження своєї ізраїльської держави.
Звідси випливає два запитання. Перше: чому в США асимілювалися французи й німці? Друге: чи та сила, яка запобігла асиміляції циган та євреїв упродовж попередніх тисячоліть, і тепер продовжує діяти? Якщо зберегли свою самобутність цигани і євреї, то цілком логічно припустити, що це могло статися і з іншими. Звідси можна зробити висновок, що поняття суспільної закономірності не тотожне поняттю природної закономірності. І те, що в природі неминуче, в суспільстві не носить такого категоричного характеру.
У природі за ніччю настає день, за весною — літо, інакше бути не може. Винятків не існує. У суспільстві закономірність — це лише статистично переважна величина: нація асимілює інородні групи, що потрапляють у сферу діяльності її системного організму, проте це не є правилом. Потужний закон асиміляції, як бачимо на прикладі циган та євреїв, знає винятки.