До святкування першої річниці проголошення незалежності України готувалася вся Україна, все українство Канади, українці всього світу.
З Канади до Києва поїхали сотні людей. Усі були страшенно раді, що в їхніх паспортах було поставлено візу українською мовою, українським дипломатом, і заплатив кожен за візу не в московську скарбницю, а в свою, українську.
Родіонов застерігав: усі політики й дипломати Канади роз’їхались у відпустки, і їм не до наших урочистостей. Монреаль — це все-таки не Оттава: туди треба їхати дві з половиною години, отже, хтось через це не прийде на свято. Написали 300 запрошень, харчі й напої завезли на судно з невеликим запасом. Підготовку обіду й обслуговування капітан узявся зробити безплатно своїм куховарським складом.
Молодіжна організація Монреаля взялася виставити почесну варту і запросити великий музичний ансамбль. Гукало домовився з майстрами про виготовлення великого металевого тризуба, який можна буде приклепати до товстющої труби пароплава замість радянського серпа і молота.
Жінки заготовили малесенькі прапорці для вручення кожному гостеві.
Були запрошені єпископи греко-католицької і православної церков. Отець Петро Бойко з Києва від Української автокефальної церкви мав освятити корабель, його блакитно-жовтий прапор і тризуб і подарувати ікону Божої матері та Біблію.
Вручення вірчої грамоти. Справа наліво: генерал-губернатор Роман ґнатишин, Левко Лукяненко з дружиною. Оттава, 1992 р.
Авіапарад. Трентон, 1992 р.
Френсіс Матіс, перший посол Канади в Україні
Коли я під’їхав, вийшов з авто і рушив з дружиною у напрямку корабля, обабіч вишикувалася двома стрункими шеренгами почесна варта в одностроях пластунів, заграв оркестр. На палубі мене зустрів капітан судна у супроводі старшого помічника га заступників. Він виструнчився й доповів:
— Пане посол Української держави в Канаді, вітаю вас із першою річницею незалежності України! Команда теплохода закінчила підготовку до святкування і готова до прийому дипломатичного корпусу та всіх гостей!
— Пане капітане, вітаю вас і всю команду теплохода з найбільшим святом України — Днем незалежності!
Капітан повів нас по теплоходу. Родіонов показав двері до головної зали, де я мав зустрічати й вітати послів різних держав та інших запрошених гостей.
Після церемонії освячення теплохода я виголосив коротку вітальну промову:
«Лиха доля розвіяла українців по всьому світі. Хтось змушений був виїхати через нестерпне життя, хтось боровся супроти окупації і мусив тікати за кордон від репресій. Але й ті, й ті несли в серці Україну і принесли в чужину рідну мову, звичаї, традиції, принесли споконвічну предківську мрію бачити Україну вільною самостійною державою. І хоча головна боротьба з імперією відбувалася в окупованім ріднім краї, закордонне українство не стояло осторонь: ви стежили за подіями в Україні, поширювали наші друковані й скорописні матеріали, роз’яснювали світові нелюдську суть російського імперіалізму і допомагали нам усіма можливими засобами. Перемога над імперією — це наша спільна перемога. Радість великого свята — це наша спільна радість. Дух пращурів, що підіймається з глибоких могил і надихає живих в Україні, через надземну сферу думки поширюється на всі континенти, досягає кожної української душі і нагадує їй про рідну землю під синім небом над Дніпром і над Дністром. Перед нами важка дорога створення держави та реформування економіки, але якщо українці у кожній країні уявлять себе маленькою річкою, що вливає свої води в українське море, то велика кількість їх буде величезним внеском, що допоможе розв’язати всі важкі проблеми.
Шановне земляцтво! Більшість сучасних громадян Канади не має тут свого глибокого коріння, але має його в інших країнах. Там могили пращурів, там джерела культури, там коріння. Не забувайте його, тоді на землі ви залишите слід, а не згинете в просторі часу, немов сухе перекотиполе».