Побажавши всім доброго здоров’я, я запропонував тост за нашу вимріяну однорічну іменинницю — незалежну Україну. Залунали звуки оркестру. Свято було в розпалі.
Непомітно спливав час. Я глянув на годинник — треба було готуватися в дорогу.
На вечір була призначена зустріч вузького кола (близько 40 осіб) керівників спілки підприємців Монреаля та впливових бізнесменів. Зустріч організував Тарас Дідусь, віце-президент найбільшого банку Квебеку.
Про людей, що зібралися, Дідусь сказав: «Це дуже впливові особи. Від них залежить бізнес не лише в Квебеку, а в немалій мірі у всій Канаді. Це люди з дуже великими грішми, і від них залежить вельми багато. Вони хочуть знати, які умови вкладення капіталів в Україні. Це вони хочуть почути від вас, посла — найвідповідальнішої особи з України. Якщо вони дійдуть висновку, що вкласти гроші буде вигідно, вони спроможні спрямувати величезні суми. Проте знайте, що вони не поспішають, без розрахунків не працюють і на вітер грошей не кидають. Канадські підприємці дуже консервативні, обережні і не люблять ризикувати.
Зустріч відбулася в невеликому залі вишуканого ресторану. За круглими столами сиділо по чотири особи різної статі й віку. Зал прямокутний, майже квадратний. Перед підвищенням поставили мікрофон і простеньку трибуну. Ставши біля трибуни, Дідусь привітав шановне панство і представив мене.
Я побудував свій виступ з трьох частин: природний і промисловий потенціал України; законодавство про малу приватизацію, про велику приватизацію та закон про зовнішньоекономічну діяльність: труднощі, що їх іноземні інвестори зустрічають в Україні, і мої поради, як їх легше подолати.
Після виступу я відповів на численні запитання. Виступ удався, відповіді також видалися ґрунтовними й по суті справи. Дідусь був задоволений з того, що я виявився на належній висоті і що шановні бізнесмени не шкодують, що прийшли на цю зустріч.
Прощалися дуже люб’язно, обмінявшись візитками.
Наступного дня була субота, і юрист-підприємець Бієга запросив нас на дачу. Ми добре поснідали, сіли в його «Мерседес» і поїхали. Хвилин за десять зупинились на малому забетонованому майданчику. Підійшли до невисокого муру. Цей майданчик був на вищій точці дороги, звідки добре було видно весь Монреаль.
Бієга сказав, що Україна для нього — далека мрія. Вона прекрасна, бо так багато легенд він чув від матері про героїчні подвиги її синів. Коли комуністична імперія почала тріщати і в Україні гучно загомоніли про самостійність, Бієга згадав давні розповіді матері, і йому страшенно закортіло відвідати Львівщину, цвинтар, де поховані його дід і баба, подивитися на тих людей, що є сучасними українцями. Які вони? Недовго думаючи, зібрався нашвидкуруч та й поїхав в Україну. Походив по незнайомих місцях, побалакав з родичами, яких також не знав, послухав людей. Багато що було зовсім не зрозуміле: чому так довго українці терплять над собою владу Москви? Чому в людей наче немає свого хребта і вони ладні приставати на думку першої-ліпшої сторонньої людини (сили), немовби в них немає власної думки? Побачив сім’ю двоюрідного брата, який помер. Залишилася вдова Маруся з двома доньками. Вирішив допомогти їм. Та й свою парубоцьку хату згадав — їй постійний жіночий догляд потрібен, бо хата без жіночих рук — пустка. Запросив до себе Марусю. Вона погодилася на переїзд.
Ми їхали далі й далі в ліс і поступово піднімалися вище й вище. Зупинилися на якомусь хуторі, де було два-три будинки. Поряд — заправка та кіоск із дорожніми картами, печивом, цукерками.
— Купимо тут харчів, — сказав Бієґа, пригальмовуючи. — Далі вже не буде поселень, а на дачі в нас не все є.
Маруся тут бувала, вочевидь, уже не один раз. Вона швиденько зробила потрібні закупи, і ми рушили далі. Дача Бієги стояла на березі мальовничого озера.
Хата, моріжок, вода, кущі, дерева — все було пристосоване для літнього відпочинку. У хаті маленька бібліотечка, трохи старих журналів, радіоприймач. Господар поділився своїм планом скомпонувати й видати збірник статей з історії українців Квебеку. Я мав необережність пообіцяти написати статтю для цього збірника. І пізніше, уже восени, написав-таки. Її тема — «Українська діаспора: погляд збоку». Стаття Бієзі вельми сподобалася, і він віддав перекладати її на англійську та французьку мови. Перекладачка була в захопленні від статті, але коли справа дійшла до упорядкування збірника, раптом спохватилися, що стаття звернена до українців, а мала б розповісти чужинцям про українців. Тематика збірника була зовсім іншою. Я не мав часу переробляти статтю. Збірник вийшов без неї, а я свою статтю опублікував в Україні.