Було три пропозиції щодо розташування консулату. Перша — в триповерховому будинку. Проте ця будівля віддалена від центру міста. Друга пропозиція ~ окремий невеликий будинок, досить старий, також далеко від центру. Третя — переобладнати частину першого поверху будинку родини Вжесневських.
Цей варіант мав кілька переваг над двома попередніми. Річ у тім, що будинок стоїть на одній з центральних вулиць Торонто. у тій частині, де мешкає найбільше українців; на його другому поверсі містилася художня фундація, яка приваблювала багато людей, у залі фундації часто відбувалися різні громадські зібрання, — там містився центр Світового конгресу вільних українців; і, нарешті, пан Борис Вжесневський передавав приміщення генеральному консулату безплатно.
* * *
Підготовку до референдуму та президентських виборів 1 грудня 1991 року українці вільного світу сприйняли як свою особисту справу. Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України вони були в піднесеному настрої. Ще б пак — здійснилася мрія дідів-прадідів, їхніх батьків, їх самих! Найзавзятіші поїхали в Україну, щоб схиляти народ проголосувати 1 грудня за незалежність. Серед них — Борис Вжесневський.
Я познайомився з ним, здається, у вересні 1991 року. Він знав, що я був кандидатом на посаду президента України. Розповів про канадську групу агітаторів. Обмінялися думками про розстановку політичних сил та перспективи референдуму і президентських виборів.
На моє прохання допомогти мені у передвиборчій кампанії відповів:
— Ні, пане Лук’яненку, не можу. Ми приїхали сюди агітувати не за якогось кандидата в президенти, а за те, щоб люди проголосували в референдумі за незалежність України.
— Гаразд, пане Вжесневський. Це мене цілком задовольняє. Для мене референдум також важливіший за президентські вибори. З іншого боку, як кандидата в президенти мене задовольняє ваша нейтральна позиція. Було б гірше, коли б ви підтримували когось із моїх конкурентів.
Після референдуму Вжесневський запросив мене до кав’ярні на прощальну зустріч з його групою. Я прийшов і подякував їм за велику роботу на користь спільній справі.
— Ви, — сказав я, — допомогли виграти головне — самостійність. Ми маємо незалежну Україну. У цій Україні може бути та чи інша людина президентом, але це буде вже в межах своєї держави — ось що головне.
— Чому виграв Кравчук, а не Чорновіл? — хтось запитав.
— На Чорновола працювали три галицькі області, на Кравчука — двадцять дві області плюс республіканська влада з радіо і телебаченням. Структури областей, усі колишні комуністичні активісти, міліція, КДБ, обласні й районні ради й виконкоми з усім транспортом, друкарнями тощо працювали на Кравчука. Вони в ньому бачили свою людину.
— А ви програли через те, що всього цього не мали?
— Не тільки. Коли я минулого року в Івано-Франківську боровся за депутатський мандат, і боротьбою проти мене керували з Києва і використали такі матеріальні засоби, яких мені й не снилося. І все-таки я переміг. Чому? Даю відповідь: люди пішли за мною. Я сміливо говорив правду і викладав програму боротьби за самостійність України. Галицькі виборці хотіли цього, вони мріяли про це і хоч самі боялися говорити вголос, раді були чути з чужих уст. Усі мої конкуренти 1990 року були так чи інакше причетні до совітської влади, я — антисовітський націоналіст. Виборці відкинули їх і пішли за мною. Коли б уся Україна складалася із таких виборців, як у місті Івано-Франківську, я б виграв і президентські вибори. Україна в цілому не така. Їй ближчий комуніст Кравчук, ніж націоналіст Лук’яненко. Народ забамбулений Кравчуками і не розуміє своїх національних інтересів. Я внаслідок своєї індивідуальної ідеологічної еволюції відійшов від нього далеко вперед, так далеко, що він боїться мене. Він прийде до моїх думок, але для цього потрібно буде з десяток років. Я свою еволюцію проробив у минулому, а народові її належить зробити в майбутньому. Кравчук йому ближче. І це погано, бо Кравчук не підготовлений попереднім духовним розвитком до швидкого ламання командно-адміністративної економіки і запровадження ринкової. А це означає, що зміна способу виробництва відбуватиметься повільно і завдасть народові багато страждань. Будемо тішити себе надією на те, що ясновельможний Президент Кравчук — динамічний чоловік, який зуміє швидко поміняти свій світогляд і виявиться на висоті тих завдань, що їх необхідно буде розв’язувати задля зміцнення державності.