— Чому Чорновіл вас обігнав?
— Ну, по-перше, тому, що він спирався, як я вже сказав, на людей, транспорт, друкарні трьох областей, чого я не мав. По-друге, задля привернення на свій бік виборців південно-східної України він висловлювався за федералізацію України і допускав російську мову як другу державну мову в Україні. Я не допускав цього перед жодною аудиторією. По-третє, він хитріший за мене. Пригадуєте збори РУХу з висування кандидата на посаду президента? Так ось, виникло питання про таємне голосування. Я висловився за таємне — хай я дістану справжнє судження про себе кожного з присутніх. І я маю моральне право претендувати бути кандидатом лише в тому разі, якщо цього захочуть люди.
Чорновіл виступив за відкрите голосування. Я відразу здогадався про мотив такої пропозиції: у залі було багато районних начальників Львівської області, які залежали від Чорновола як від голови облради. За таємного голосування — могли б проголосувати за мене, за відкритого вони боялися проголосувати проти Чорновола. Зал проголосував: 43 за Чорновола, 41 — за мене.
* * *
Під час чергової поїздки до Торонто я зайшов до художньої фундації. Мене познайомили з ЇЇ власницею панею Шафранюк. Вона скрушно розповіла мені про чоловіка, який усе життя мріяв про вільну Україну і, на превеликий жаль, помер незадовго до проголошення її незалежності.
Вжесневський поводив мене по будинку і показав частину першого поверху, яку можна було переобладнати для потреб ген-консульства. Познайомив з архітектором і будівничим. Оглядини переконали мене, що будинок Вжесневських — найкращий варіант.
У Києві не заперечували проти такого вибору. Власне, і в МЗС, і голова комісії в закордонних справах Павличко знали від самого Вжесневського про його готовність передати безплатно приміщення для ген консульства. На подання нашого посольства МЗС України направило ноту канадському Департаменту зовнішніх справ і міжнародної торгівлі з пропозицією дати дозвіл на заснування в Торонто українського генерального консульства.
Хоча документи на дозволи ще не надійшли, проте з телефонних розмов було відомо про позитивну відповідь з ДЗСМТ Канади і з мерії Торонто. З цієї нагоди Вжесневський вирішив зробити день відкритих дверей і запросити мене виступити перед великою громадою, що мала стати свідком і учасником доброчинного дару Україні.
На черговій робочій нараді розглядали питання організації інформаційної служби. Треба було активізувати цю ланку діяльності і підключити до неї додаткові сили.
При обговоренні питання про покращення інформаційної діяльності ми побачили, що посольство може зробити певний внесок у модернізацію зв’язку з МЗС та Міністерством зовнішніх економічних зв’язків України. Наш інформаційний зв’язок із зовнішнім світом важливий, проте добре було б, коли б внутрідержавний зв’язок, зокрема між посольством і названими двома міністерствами, був поставлений на рівень найновішої оргтехніки, що означає освоєння модемного зв’язку (електронної пошти).
Стосовно регіональної системи банків інформації та системи електронної пошти зробили висновок, що посольство недалеке від тієї стадії розвитку своєї діяльності, коли буде спроможне ширше використовувати міжнародні інформаційні системи для пошуків необхідних Україні партнерів. На цій же початковій стадії ми здобудемо можливість давати інформацію про Україну до міжнародного обігу. Без сумніву, це дасть великі можливості створювати позитивний образ України у споживачів інформації електронних мереж. І я доручив Шандрукові зробити грошовий внесок до системи електронної пошти й підготувати документи для реєстрації нашого членства.
Основним джерелом поточної інформації про події в Україні були повідомлення Укрінформу, які щодень надходили на факс посольства.
До 1990 року агентство Укрінформ було філією ТАРС. Воно поширювало готову московську інформацію, і в цьому було його призначення. Коли Україна стала самостійною, люди в Укрінформі як і раніше поширювали чужу інформацію і не формували свій український погляд на події. Через те факсолисти Укрінформу часто приносили інформацію, яка майже слово в слово повторювала московську. Коли мова йшла про якусь далеку Абісинію, тоді могло бути справді байдуже, хто знайшов і передав новини, коли ж мова йшла про Україну, Росію та українсько-російські взаємини в російському тлумаченні суперечностей, тоді робота Укрінформу виглядала агентурною діяльністю супроти українських національних інтересів.