Звісна річ, співробітники Укрінформу ніякими агентами Москви не були і їхні промосковські тлумачення суперечностей між Україною й Москвою випливають не зі злої волі, а з інерції попередньої діяльності, звички бездумно поширювати московську інтерпретацію подій, з дуже низької національної свідомості, нерозуміння окремішності українських національних інтересів і, нарешті, зі звичайних людських лінощів. А втім, це лише пояснення, а не заперечення фактів поширення Укрінформом московського тлумачення подій.
І я вирішив поговорити з директором Укрінформу паном Возіяновим вважаючи, що не запереченням потрібно міняти характер інформації у бік українізації, а співпрацею.
У плані розширення інформаційної діяльності посольства в Канаді велике місце відводив генеральному консулатові в Торонто. Цей консулат я хотів створити як значний центр української діяльності в Канаді, До його основних консульських функцій хотів залучити економіста, юриста і кореспондента.
На посаду економіста претендував Роман Лунь. Його кандидатуру пропонував віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Микола Жулинський.
На юриста, що вів би спадкові справи українців Канади, голова української інюрколегії Данило Кордельчук пропонував свого юриста. При цьому зарплатню та все інше його утримання інюрколегія брала на себе. Він був би адміністративно підпорядкований генконсулу і послові України і частину свого часу працював би за завданнями генконсула та посла. Кордельчук не наполягав на статусі дипломата для цього юриста, його можна було оформити юридичним дорадником чи референтом генерального консула. Цей чи подібний низький статус не міг би ускладнити дипломатичних відносин українського посольства з канадським урядом і разом з тим не заважав би йому виконувати вельми важливу роботу, бо ж цивільні справи про спадщину громадян Канади українського походження часом сягають мільйон і більше доларів. І треба б сприяти волі старших людей, які хочуть заповісти своє майно родичам в Україні.
Для роботи кореспондентом з кількох пристойних кандидатур виділилася Леся Шимко. Я планував розділити її робочий час: чотири години вона працює на Укрінформ і чотири години на посольство. Про оплату чотирьох годин праці на посольство я домовився з керівництвом КУКу. Другу половину робочого дня мав оплатити Укрінформ. Возіянову сподобалася ідея акредитації кореспондента Укрінформу в найбільшому канадському місті. Він не був упевнений, чи зможе належно оплачувати кореспондентку, але користь від неї бачив велику і готовий був підписати з нею контракт. Я мав підстави припускати, що коли пані Шимко цікавими статтями й репортажами в канадських англомовних газетах приверне увагу української громади, то КУК візьме на себе всю оплату кореспондентки. Залишалося отримати дозвіл від МЗС України на запровадження при генконсульстві посольського кореспондента, і я підписав би з нею контракт.
У цей час у канадських газетах з’явилося кілька негативних оцінок України з огляду на відхилення депутатами Верховної Ради України вимог Заходу про ядерне роззброєння.
Я попросив Лесю Шимко підготувати відповідь тим газетам і надіслати мені на перевірку. Шимко написала гарну статтю з правильним розумінням української позиції. На ранок стаття з’явилася в кількох канадських газетах. Усе посольство було задоволене оперативністю нашої реакції на виступи канадської преси і змістом самої статті.
Без цієї кореспондентки наш перший секретар з культури й інформації пан Біляшівський не зміг забезпечити швидке реагування посольства на публікації про Україну.
У телефонній розмові з першим заступником міністра закордонних справ Миколою Макаревичем я розповів про цей вдалий початок нашої співпраці, доводив, що ніхто з нас, українців з України, не володіє англійською мовою так добре, як Леся Шимко, попросив затвердити її на посаду кореспондентки Укрінформу в Канаді.
Макаревич не заперечував рішуче, але й не підтримував.
Довго тягнулося листування й переговори з МЗС про ці три посади при генконсульстві, але врешті так і скінчилися нічим. Ні міністр, і ніхто інший не сказав, що це обтяжило б бюджет МЗС, ніхто не сказав, що це порушувало б норми консульського права, ніхто не заперечував корисності такої праці для України. І все-таки за часів моєї посольської діяльності так і не дозволили залучити цих людей до роботи.