Гірська весна нарешті вступила у свої права і була в розпалі. Від перевалу до перевалу, по схилах зелених гір, по долинах і ущелинах, по всьому гірському Закарпаттю лунали постріли, трубили пастухи в трембіти, стелився густий дим «живої ватри» — вогнищ, запалених старшими пастухами на знак того, що настала довгождана пора красної весни, що воскресли Полонини і готові прийняти дорогих гостей — верховинських пастухів і їх отари.
А на Верховині почався святковий рух, неповторне «веснування», «хід на Полонини». Старики, діти, жінки, дівчата, одягнуті в усе найкраще, що в них було, проводжали пастухів до околиць сіл і далі, в гори. Всі дороги і стежки, які ведуть у гори, забиті гуртами овець, кіз, корів, волів, коней. Мекання, ревіння, іржання. Гавкіт сторожових собак. Маржина[5] охоплена передчуттям вільного життя на зелених просторах. Величавими голосами продовжують перегукуватися трембіти, пастушачі. роги. Лунають постріли, не змовкають бубни, скрипки, сопілки. Парубки і дівчата співають полонинки:
Смолярчук повернув голову до молодого прикордонника, який все ще вдивлявся і вслухався у святкове життя гір.
— Знаєш, як це тут зветься? «Веснування», «хід на Полонини». В добрий час починається твоя прикордонна служба на п'ятій заставі!
Тюльпанов, не відриваючи погляду від Карпат, відповів:
— Все у моєму житті починалося добре.
— Все? — недовірливо перепитав Смолярчук.
— Так, усе. — Тюльпанов почервонів і посміхнувся. — Якби сьогодні навіть не було «веснування», якби не світило сонце, а йшов дощ чи сніг, гримів грім, все одно день був би для мене добрим.
— Чого ж це?
— Таким народився, — пожартував Тюльпанов. — Мати і батько з першого дня мого життя настроїли мене на таку хвилю, щоб я бачив і чув тільки добре.
— Значить, на кордоні тобі робити нічого. У нас тут самим добрим не проживеш. — Смолярчук глянув на: годинник. — Час би і починати!
Недалеко, на південному схилі гори, густо зарослому буковим лісом, почувся різкий, тривалий свист. Смолярчук приклав до очей бінокль.
— Нарешті!.. Пішли, товаришу Тюльпанов. Намагайся не відставати.
Витязь був уже на ногах, стривожено скавучав; натягнувши поводок, поривався вперед.
— Бач, який догадливий! Спокійно. Витязю, спокійно!
Спустившись з вершини гори, прикордонники потрапили в старий ліс, сповнений весняного світла, квітів, співу пташок, бджолиного дзижчання і аромату розігрітої хвої. Витязь, пущений на обшук місцевості, виявив у густому ялиннику старанно замаскований велосипед.
— Ну, що ми тепер повинні робити? — спитав старшина, дивлячись на свого молодого напарника.
— Ставити собаку на слід, шукати велосипедиста.
— Правильно! Так і зробимо! Слід, Витязю! — скомандував Смолярчук. — Шукай! Шукай!
Витязь зробив трійне коло по ялиннику і, ставши на слід, швидко рвонувся вперед. Подолав яр з бурхливим ручаєм на дні. Пробіг галявину, промчав повз водопад. Видерся на крутий схил. Байдуже промайнув повз одну отару овець, наздогнав другу, з ходу врізався всередину і з лютим гарчанням кинувся на великого барана, почав нещадно шматувати його і раптом легко зірвав шкуру. Під шкурою виявилася людина. Витязь залишив шкуру, налетів на обманщика, схопив його за полу брезентової куртки і звалив з ніг.
Смолярчук весело, від душі сміявся і, дивлячись на: те, як вівчарка рве затриманого, схвально говорив:
— Добре, Витязю! Добре!
Сміявся і Тюльпанов. Сміявся і білявий підпасок, озброєний величезною трембітою. Сміялися й інші пастухи, спираючись на свої бурувато-червоні палиці, вирізані з надзвичайно міцного й красивого дерева — тиса. «Порушник» лежав на землі униз обличчям, затуливши голову руками. Витязь грізно гарчав, поклавши йому лапи на спину.
— Витязь, до мене! — скомандував Смолярчук.
Собака покірно кинув затриманого, підбіг до інструктора, сів біля його ніг, потерся головою об коліно.
Відчувши себе в безпеці, «порушник», тобто прикордонник, на долю якого в цьому тренувальному пошуку випало бути порушником, встав із землі. Тепер його добре було видно — худорлявий, довгов'язий, з чорною вузькою смужкою вусиків.
— Ну, як, товаришу Волошенко? — підходячи до «порушника», спитав Смолярчук.
Волошенко знизав плечима, скривив губи: