Отже, знову будуть тиснути. Себто до частини Карлового тіла прикладатимуть чужу силу. Ця сила означала панування та володіння. Означала, що Кармело не збирається дати втекти своїй жертві, яку наразі тримає в руках, на те є його воля, і він, хай ласкаво й шанобливо, ба навіть галантно, не прийме ніяких заперечень.
І якщо тоді, коли Кармело притискав руку Карло, це викликало глибоке хвилювання, яке мало не паралізовувало, — так, притискаючи рукою, поводиться хазяїн з домашньою твариною, — то від натиску на потилицю Карло майже втрачав свідомість. Чого треба було тій широкій, масивній руці, що лежала на тендітній шиї буржуа, котрий завжди був слабким і здавався смішним самому собі через свої комплекси та обов’язки? Здавалось, його життя більше не існує: сила якогось тіла, до якої вдалися з такою владною ніжністю, впливаючи на нього за допомогою мозолястої долоні, і його самого перетворювала лише на звичайне тіло, тіло, яке набуло вагомості завдяки тому, що може стати, хай і зовсім незначущим, джерелом насолоди. Поза тим, потилиця виявилася безмежно чуттєвішою за руку, викликаючи у Карло святобливість, яка так збуджувала, що Карло переповнювався відчаєм при одній лише думці, що все скоро скінчиться, і вже тужив за цим, ніби за чимось, що навіки втрачено…
Конче потрібно зазначити, що Карло постійно боровся з болісними природними почуттями, жертвою яких він об’єктивно став, бо не мав вибору. Він радше нагадував не героя пізнього романтизму, про якого йшлося у «листі 1880», а персонажа маркіза де Сада, — ймовірно, саме де Сада, — у якого слабка, але нездоланна жилка іронічної легковажності позбавляє сакральності найжорстокіший статевий акт, який перетворюється лише на раціонально передбачуване втілення плану: втілення настільки передбачуване, що робить акт навіть трохи нудним, спричиняючи певну іронічну спокусу зробити щось не так, відмежуватися, тобтоh[192] відійти від буденності та банальності, властивих розсудливо складеному плану.
Насправді ж наразі нічого з того, що переживав Карло того вечора, сидячи у заглибині в землі, встеленій травою та перегноєм, поруч надламаної по краях сітки, у сяйві місяця, який сяяв тим яскравіше, чим більш мертвотно-блідим ставало його сяйво, він передбачити наперед не міг. Зрештою, у всьому цьому було щось більше за те, на що була спроможна його уява.
Однак Карло ніколи цілковито не покидало відчуття, що в цьому є крапля іронії, майже відчуваючи комічність усіх драматичних та надзвичайних подій, які наразі переживав.
У ньому одночасно вживалися комічне задоволення, дивовижний одур та відчай покірного раба, який викликає у Карло рука Кармело на його потилиці (1)[193].
Отже, Кармело, тиснучи на потилицю Карло, штовхав його у сум’яття, яке, якби тривало й надалі, могло б викликати стан гіпнозу чи марення. Карло гадав, що має сприйняти це як знак того, що Кармело хоче, аби він зараз торкнувся його оголеного й живого члена. Тож він простягнув руку й схопив його. Незграбно, себто вводячи в оману, підсвідомо схитрувавши, вдаючи необізнаність жінки у тому, які відчуття з’являються в чоловічому члені, позаяк сама його не має; натомість, як жінка, й, звісно, цілком несвідомо, Карло удавав, що воліє зробити те, що просить чоловік, але не для того, щоб отримати від цього насолоду самому, а для того, щоб її отримав він.
Проте рука, що лише через просту покору, за звичкою, стискала член Кармело, це могла не відчути, якою є реальність. І він знову занурився у дивовижну муку. Тепер він тримав у руках нічим не прикритий пеніс, отже, диво здійснилося цілковито. Більше не існувало нічого, що б відділяло Карло від того, що він дотепер вважав нездійсненним. Священні штани Кармело розстебнуто, труси, хоч і насилу, але все-таки стягнуто аж під калитку, а член уже нічого не приховувало, він був надворі, на свіжому, але водночас теплому вечірньому повітрі, у понурому місячному світлі: нагіший за саму наготу.
193
(1) Хай читач пробачить мені моє публіцистичне «муркотіння», можливо, дещо у стилі Пруста, коли я описую все це; мене змушує до цього «комічний» відступ. Карло не з тих персонажів, що проживають своє життя повною мірою; а тому його сексуальний досвід з Кармело не може бути нічим іншим, як лише даними, що йдуть одні за одними й які мають свій, звісно, не надто правдоподібний ритм. Та читач, певно, все вже зрозумів.