А інший Карло — його сумирний близнюк — був цьому протилежністю. Для того, щоб перейти до крайнощів, йому не потрібна була поступовість, перехід, який втілив би Кармело. До крайнощів зась тим, хто, маючи обтяті та атрофовані почуття, спочатку стають теоретиками, потім шантажистами на практиці, що вимагають «посередніх почуттів», філософії «золотої середини» й, внаслідок цього, — «поступовості».
Я чудово знаю, що в «Містерії», в «Ауто Сакраменталь»[213] поступовість є неприпустимою, як дрібнобуржуазійний елемент, елемент, у якому немає визначеності; не може бути відхилень від головного, які, отже, можна відкласти на потім, розв’язавши згодом. За таких умов причина призводить до наслідку, наслідку логічного й очікуваного. Й у цьому полягає вся велич долі. Помилки, яких припускається заклякла душа, не є трагічними. Як і її сумніви та здатність відчувати в їхній фатальності, хай трагічній, але передбачливій, нагромадження подій, які з нею трапляються.
Карло познайомився з тілом і завдяки йому пізнав, яким буває плотський бік життя. Гаразд. Але справа в тому, що це тіло, тіло, що належало Кармело, жило іншою «якістю життя», у відмінному соціальному всесвіті. Отже, пізнаючи це тіло, вочевидь, він мав ˂ пізнати — у його історичній конкретності — й те життя. Й вочевидь, кохаючи те тіло, мав би любити також і його світ.
Те саме мало статися (а насправді саме так і трапилось) і з другим Карло, для котрого навіть не існувало проблеми крайнощів, і він не вагаючись усвідомлював, до якого неминучого наслідку призведе та чи та причина.
Й наразі для буржуазійного Карло, — котрий хоч і не був тим, кого варто найбільше зневажати серед буржуа, адже він, як ми добре знаємо, був прогресивним католиком, по суті мав мирський склад, був відкритим до емпіричних підходів у просунутій та безсторонній роботі, на відміну від своїх колег, цікавився культурою чи, принаймні, соціологічним боком своєї роботи, — ця проблема постала: нездатність кохати Кармело не давала йому можливості полюбити світ, в якому він живе, чи все було навпаки й неможливість відчувати любов до світу простих людей позбавляла його можливості кохати Кармело?
Якби, наприклад, Кармело був одним із фашистів, які, ніби у видінні, пробігали неподалік з його оселею озброєною ватагою, що вигулькнула з темного кутка району, який раптом здогадався про її існування, побачив цю проблему дійсно реальною, оновлено-актуальною, визрілою й цілком сформованою, тоді — ймовірність того, що Карло покохає його, була б більшою? Природа його соціального світу, позаяк вона така сама, як у Карло, не стала б на заваді вияву жорстокості з боку молодого парубка до чоловіка, який став жінкою?
Саме через те цілком непотрібно досліджувати тупе, негативне, агресивне тіло інженера Карло, його йолопкувато-буржуазійне обличчя з ознаками фізичної кволості, боязким поглядом, що світиться страхом, лицемірством та рішучим бажанням не втратити одного зі своїх панських привілеїв, жалюгідного блондина із сальним, нездоровим волоссям, яке він зачісував на спортивний манер достоту так само, як і в часи студентства у П’ємонті, його понуре тіло, хоч він цього навіть не усвідомлював, адже все найважливіше працювало як слід, а решта — то були марення та ідеологізм, котрі треба залишити для пролетарів-нарцисів та недієздатних буржуа. Позаяк Карло виявляв досить гострий розум у розумінні чужої психології й швидко бачив суть, хай і керувався він нездоланними расистсько-класовими упередженнями, — припускаю, Карло швидко розкусив Кармело, але це зовсім не означає, що він виявив це раціонально й у словесному вигляді. Карло був радше не розумним, а хитрим, а таким дуже легко досягти свого за допомогою докору.
213
Іспанська одноактна драма у формі алегорії за релігійним сюжетом, яку грають просто неба, зокрема, на святі Тіла Господнього.