— Архідиякон відповів би на це так: хай би юнак двічі став йому зятем, відступати від того, що вважаєш правильним, зась.
Містер Гардінг пригадав єпископу, що архідиякон і реформатор аж ніяк не ближні, і, мабуть, ніколи ними не стануть. З єпископа наглядач узяв обіцянку, що той не згадуватиме ім'я Елеонори в жодній розмові зі своїм сином-архідияконом щодо богадільні. Після цього містер Гардінг пішов, залишивши давнього друга спантеличеним, враженим і збентеженим.
Розділ 4. Пожильці богадільні Гірама
Сторони, найбільш зацікавлені у зміні, яка скоро поставить на вуха весь Барчестер, не квапилися, як-то часто буває, обговорювати це питання, та коли єпископ, архідиякон, наглядач, управитель, містери Кокс і Каммінз — усі, кожен по-своєму, заходилися клопотатися справою, не варто вважати, що пожильці богадільні були лише пасивними споглядачами. Повірений Фінні бував серед них, ставив хитрі запитання, збурював надмірні надії і створював ворожий до наглядача осередок, або ж, як він те сам метафорично описував, будував свій корпус у ворожому таборі. Бідолашні старці — хто б не виявився переможцем у цій суперечці, вони від неї тільки постраждають: для них це чисте зло. І як ще можна покращити їхнє становище? Вони забезпечені всіма благами, затишком, теплим помешканням, хорошим одягом, щедрими харчами й відпочинком від тяжкої праці; а найперше — у них є неоціненний для старості скарб: щирий і добрий друг, який вислухає всі їхні печалі, догляне за ними в час хвороби й забезпечить затишок у світі сущому і світі потойбічному!
Джон Болд інколи замислюється над цим, коли вголос говорить про права пожильців, яких узяв під свій захист. Та він стримує в грудях думку про гучне ім'я справедливості: «Fiat justitia, ruat cœlum»[5]. Ці старці мають повне право на сто фунтів річних замість одного шилінга і шести пенсів на день, а наглядач повинен отримувати від двох до трьох сотень фунтів замість восьми сотень. Несправедливість — це неправильно. А все неправильне треба виправити. А якщо за це завдання не візьметься Болд, то хто ж тоді?
— Згідно із законом, кожному з вас належить отримувати сто фунтів на рік, — ось таку важливу чутку Фінні пустив до вух Абеля Генді, яку вже той переказав своїм братам.
Від плоті й крові не варто сподіватися чогось великого, навіть якщо йдеться про пожильців богадільні Гірама, тому обіцянка сотні фунтів на рік твердо засіла в голові кожного з дванадцяти старців. Досвідченого Бунса переманити не вдалося, так само як і двох його послідовників. Абель Генді, ватажок тих, що жадали грошей, на жаль, здобув собі більше прихильників. Не менше як п'ять з дванадцяти невдовзі повірили у справедливість його поглядів, і разом зі своїм ватажком вони становити більшість богадільні. Ще троє, хиткі й нерішучі, що спершу вагалися між двома верховодами, котрі й собі плекали надії на золото, занепокоєно намагалися примирити непорушні сили.
Хтось запропонував звернутися із заявою до єпископа, а в тій заяві молити його святість відвідати богадільню й забезпечити законним її пожильцям дотримання справедливості. Копії тієї заяви і відповідь на неї домовилися розіслати у всі провідні лондонські газети і так зробити справі розголос. Вважали, що це призведе до подальших юридичних процедур. Було б чудово, якби можна було забезпечити ініціали й підписи кожного з дванадцяти скривджених спадкоємців, та це неможливо: Бунс радше руку собі відрубає, аніж підпише таку заяву. Фінні припустив, що навіть якщо документ буде завірений одинадцятьма пожильцями, одного бунтаря можна буде видати за недієздатного в юридичних справах — non compos mentis[6] — і тоді заяву розцінять як прояв почуттів усіх старців. Але й цього не вдалося досягти: друзі Бунса вперлися не гірше від нього, тому в заяві було лише шість хрестиків. Від цього їм було ще неприємніше, бо Бунс умів сам розбірливо написати своє ім'я, а один з тих трьох, котрі сумнівалися, теж вихвалявся цим умінням, так ще й мав Біблію, і тепер гордо показував, як ще років тридцять тому написав у ній своє ім'я — Джоб Скалпіт. Однак вважали, що Джоб Скалпіт забув про свою грамотність і злякається підписувати заяву, а інші, що сумніваються, будуть наслідувати приклад свого ватажка. Заява, підписана половиною пожильців богадільні, мало на що вплине.
Заява лежала в кімнаті Скалпіта й чекала на додаткові підписи, які Абель Генді красномовно пообіцяв забезпечити. Кожен знак був належно завірений так:
| його | його | його |
| Абель X Генді, | Ґреґі Х Муді, | Метью X Спріґґс |
| підпис | підпис | підпис |