А зараз прошу вас до оглядин тієї вдало умебльованої їдальні у Пламстедській резиденції і затишку, яким віяло від пожитків того дому. А затишок там справді був, хоч не назвеш його ні розкішним, ні пишним. Чесно кажучи, якщо порахувати всі витрачені тут гроші, то можна було зробити все якось приємнішим до ока. У кімнатах витав дух важкості, якого можна було уникнути, не приносячи в жертву поштивість. Кольори можна було підібрати кращі, освітлення можна було продумати влучніше. Однак у такому разі треба було би зіпсувати всю воцерковленість цього закутку. Хай там як, а ті дорогі, темні, товсті килими лежали там не просто так. Не просто так були там ті рельєфні, але похмурі шпалери, ті цупкі штори, що майже не пропускали сонячного світла, ті старомодні крісла, невиправдано куплені за ціну, набагато вищу від ціни теперішніх меблів. Столове приладдя було також дороге і також просте. Видно, за мету стояло витратити гроші без блиску і шику. Самовар був зроблений із товстого й міцного срібла, так само як і чайник, кавник, глечик для вершків і чаша для цукру. Старі, потьмянілі порцелянові чашки коштували десь фунт за штуку, але видавались убогими в очах тих, хто цього не знав. Срібні виделки були такі важкі, що несила було тримати їх у руці, а кошик для хліба важив стільки, що підняти його міг би лише хтось справді дужий. Чай там пили тільки найвищого ґатунку, каву — тільки найчорнішу, вершки — найгустіші. Були там грінки звичайні і грінки з маслом, оладки і здобні булки, хліб гарячий і холодний, білий і сірий, домашній і з пекарні, пшеничний і вівсяний. Якщо існували ще якісь види хліба, то й вони там були. Були там яйця в хусточках і хрусткі шматочки бекону в мундирах з фольги, дрібна риба у дрібній консерві, запечені в гострому соусі нирки, що досі шипіли на гарячій тарілці. До речі, все це стояло якнайближче до тарілки самого архідиякона. Над усім цим, на сніжно-білій серветці, розпростертій на буфеті, лежав здоровенний шматок шинки і здоровенне філе. Філе залишилося ще з минулої вечері. Ось таким було звичне меню у Пламстеді.
І все ж та резиденція мені ніколи не подобалася. Тут наче забули, що людина живе не тільки хлібом єдиним. Хай би якого шляхетного вигляду не мав господар, хай би яким милим і доброзичливим не було обличчя господині, хай би якими талановитими не були діти, хай би якими чудовими не були харчі і вина, мені, попри все, резиденція видавалася якоюсь нецікавою. Після сніданку архідиякон зазвичай брався за свої священничі справи. Місіс Ґрентлі, гадаю, заходилась оглядати кухню, хоча для цього в неї була першокласна економка за шістдесят фунтів на рік. Потім вона мала подбати про заняття для Флоринди і Ґрізель, хоча мала для цієї справи чудову гувернантку за тридцять фунтів на рік. Хай там як, а вона кудись зникла, а я ніколи не ладнав з її хлопцями. Чарльз-Джеймс, хоча й мав такий вигляд, наче щось у ньому є, був неговіркий, а якщо й казав щось, то вже наступної миті зрікався своїх слів. Одного разу він сказав мені, що вважає крикет джентльменською грою для хлопців, бо там не треба метушитися й бігати. Пристойною грою він вважав і п'ятірню[12], бо там також не треба впрівати. Генрі якось посварився зі мною за те, що я підтримав його сестру Ґрізель у їхній суперечці щодо найкращого способу застосування лійки для квітів у саду. З того дня ми так і не говорили, хоча він часто говорить щось мені. Лагідні промови Семмі припадали мені до душі десь пів години, але мед теж може набриднути, і так я довідався, що хлопцю до вподоби більш захоплені слухачі, яких він міг знайти собі на грядці і десь у застінках маєтку. А до того ж раз я, здається, зловив Семмі на брехні.
Ось тому резиденція загалом видавалася мені нецікавою, хоча мушу визнати, що зроблено все там на найвищому рівні.
Після сніданку, того дня, про який ми тут пишемо, архідиякон, як звично, подався до свого кабінету, даючи всім зрозуміти, що буде дуже заклопотаний, але містера Чедвіка прийме, якщо той прийде. Увійшовши до тієї священної кімнати, архідиякон обережно розгорнув теку з паперами, у яку зазвичай складав свої улюблені проповіді, і поклав зверху один чистий аркуш паперу і один такий, на якому вже щось було написано. Потім доктор Ґрентлі взяв каламар, глянув на перо і згорнув промокальний папір. Після цього він підвівся, став спиною до каміна, приємно позіхнув, широко простягнув довгі руки і випнув вперед огрядні груди. Потім перейшов кабінет, зачинив двері на замок і після цієї підготовки вмостився у зручне крісло, дістав із потаємної шухляди під столом том Рабле і заходився насолоджуватися хитромудрими пустощами Панруга. Ось так того дня й минув ранок архідиякона.
12
П'ятірня (англ. fives) — традиційна англійська гра, схожа на сквош, у яку грають на закритому майданчику без використання жодного спортивного інвентарю, окрім м'ячика і шкіряної рукавиці.