Хто ж бо не чув про гору Олімп — те високе пристановище всіляких сил, ту улюблену місцину великої богині Піки, те чудове помешкання богів і демонів, з якого в безконечному смороді пари і вічних потоках касталійського чорнила щоночі випускають п'ятдесят тисяч указів для управління цілою нацією?
Престолом він зветься не через оксамит і позолоту, скіпетр там не має ні золота, ні коштовностей. Престолом зветься, бо найблагородніші сидять на нім, а скіпетром — бо наймогутніші володіють ним. Так само і з горою Олімп. Якби якийсь подорожній ішов там у бляклий полудень або в сонну днину, він би й не зауважив той храм сили і краси, ту святиню великого Громовержця, ті горді фасади і дахи на стовпах, що собою підпирають велич найславетнішого земного владики. Для чужого, непосвяченого в тайну ока гора Олімп — це сумирна, нічим не примітна, неошатна, ба навіть ледве не убога місцина. Вона стоїть самотою посеред могутнього міста, де юрмиться найбільше людей, але не змішується ні з галасом, ні з натовпом. Усамітнена, похмура місцина, яку за дешево орендують, як дехто міг би сказати, доволі невибагливі люди. «І це гора Олімп? — перепитує недовірливий чужинець. — Невже в цих дрібних, темних, захаращених спорудах видають ті непогрішні закони, яким підкоряються у всіх кабінетах, яких дослухаються єпископи, лорди й депутати, з яких судді навчаються закону, генерали — стратегії, адмірали — морської справи, а парафіянки Помаранчевого ордену[15] — як давати раду ношам?». «Так, мій друже, саме за цими стінами. Тут випускають єдині у світі непогрішні брехні, які провадять британські душі і тіла. Цей невеличкий двір — англійський Ватикан. Тут владарює Папа, який сам себе проголосив, сам себе висвятив і, що найдивніше, сам у себе вірить! Якщо не плануєш коритися цьому Папі, то раджу робити це якомога тихіше. Цей Папа не боїться ніякого Лютера. Цей Папа сам заправляє своєю інквізицією і сам карає невірних так, як жодному іспанському інквізиторові навіть не снилося. Цей Папа може відлучити від церкви назовсім, без остраху, навідріз. Може загнати тебе туди, де й благодійник не порятує, зробити тебе ненависним для найближчих друзів, обернути тебе на чудовисько, в яке всі будуть тицяти пальцями!»
О, небеса! Це і є гора Олімп!
Прості смертні не можуть начудуватися тим, що «Юпітер» ніколи не помиляється. Як навдивовижу бережно, як завзято й старанно намагаємося ми звести докупи для національної ради найбільш гожих для цього людей. І якої невдачі зазнаємо! Парламент завжди помиляється. Тільки зазирніть у «Юпітер» і побачите, якими нікчемними є ті парламентські засідання, якими марними є їхні ради, якими непотрібними є всі їхні клопоти! З якою гордістю відгукуємося про наших провідних міністрів, про великих слуг держави, про найбагатших у країні людей, на мудрість котрих опираємося, від яких чекаємо настанов у сутужні часи! Та хто вони такі для дописувачів «Юпітера»? Всі вони радяться і гарячково й натужно творять добро для країни, а коли справу зроблено, «Юпітер» заявляє, що все дарма. Навіщо нам дивитися на лорда Джона Рассела, нащо зважати на Палмерстона та Гладстона, коли Том Тауерс навчить нас жити? Гляньте на наших генералів, на їхні помилки, на наших адміралів та їхню пасивність. Робиться все, що тільки можуть дозволити гроші, честь і наука, а вони все одно не можуть злагодити, нагодувати, забезпечити, одягнути, озброїти і впорядкувати наше військо. Найкращі серед найкращих роблять на кораблях усе від себе залежне із застосуванням всіх можливих засобів ззовні — та все дарма. Все, все не так… На жаль! На жаль! Тільки Том Тауерс, він один знає, як все має бути. Чому, ох, чому ви, мирські міністри, чому ви не дослухаєтеся до цього зісланого з небес посланця, що живе посеред смертних?
Хіба нам гірше від того, що через власну безграмотність ми цілком і повністю покладаємося на «Юпітер»? Хіба не мудро буде облишити марні балачки, ледачі роздуми і безкорисну працю? Досить нам більшості в Палаті громад, досить вироків судової лави, що виголошують з такими затримками, досить сумнівних законів і дурних ігор у людяність! Хіба «Юпітер», п'ятдесят тисяч примірників якого щодня повняться безпомилковими рішеннями щодо всього, не може все владнати? Хіба Том Тауерс не бажає, не може провадити нас?
Так, справді, Том Тауерс і може, і хоче провадити всіх і у всьому доти, доки до нього будуть прислухатися так, як повинні прислухатися до автократа — із безумовною покорою. Тільки не дозволяймо невдячним міністрам підшукувати когось, кого не затвердить Том Тауерс. Нехай церква і держава, закон і кара, комерсанти і фермери, митці війни й митці миру, нехай всі вони підкоряються йому, і тоді всі стануть досконалими. Хіба в Тома Тауерса немає всевидячого ока? Хіба він не знає, не бачить, не записує все, що діється в усіх копальнях від Австралії до Каліфорнії, усюди, де тільки може жити людина? Хіба не він оцінює спроможності всіх і кожного — від єпископа десь у Новій Зеландії до нещасного керівника Північно-Західного проходу? Ні в лондонській каналізації, ні на Центральній залізниці в Індії, ні в палацах Санкт-Петербурга, ні в хижах Коннахту — ніде від нього не заховаєшся. Британці повинні лише читати й підкорятися йому — і будуть вони благословенні. Тільки дурні можуть сумніватися в мудрості «Юпітера», тільки божевільні — сперечатися з його фактами.
15
Помаранчевий орден — протестантське братство, що базується переважно в Північній Ірландії та Шотландії.