Немає такої релігії, яка б не мала своїх невірних, навіть у країні, де вона вкорінилась якнайміцніше. Немає віри без богохульників, немає церкви, яка своїм процвітанням звільнилася б від розколу. Тому є й ті, хто ставлять під сумнів «Юпітер»! Вони живуть і дихають повітрям, ходять тут неушкоджені, хоч і зневажені, вони, народжені британськими матерями і виплекані англійським молоком, не соромляться казати, що й гора Олімп має свою ціну, що Тома Тауерса можна купити за золото!
Така вже гора Олімп — рупор мудрості в цій великій країні. Можна сказати, що у XIX столітті немає більш гідного уваги місця. Жоден коштовний мандат, озброєний підписами всього уряду, не має й половини влади однієї з тих шпальт, що рясним потоком виливаються звідси без жодного підпису взагалі.
Який-небудь великий, який-небудь впливовий пер — припустимо, шляхетний герцог — якого бояться й шанують його співгромадяни, може сам нічого не боятися, бо навіть якщо він не такий уже й хороший, він достатньо впливовий, надто впливовий, щоби перейматися тим, що про його брак чеснот скажуть люди. Та одного ранку він прокидається приниженим, слабким і нещасним. Він став об'єктом людського осуду і тепер чимдуж хоче сховатися в якусь німецьку темінь і невидиму італійську самоту, просто зникнути з очей. Що ж спричинило таку зміну? Що завдало йому таких турбот? У «Юпітері» вийшла стаття. Вузька колонка на якихось п'ятдесят рядків знищила всю незворушність його величі і назавжди відгородила від суспільства. Ніхто не знає, хто написав ті гіркі слова. Справу збентежено обговорюють по клубах, перешіптуються, вгадують імена. А Том Тауерс спокійно гуляє собі по Полл-молі, застібнувши пальто на ґудзики, щоб не дошкуляв східний вітер, немов він простий смертний, а не той, хто розкидається заголовками з гори Олімп.
Наш друг Болд пішов не на гору Олімп. Хлопець раніше гуляв коло тієї місцини і міркував собі, яка ж то велична справа — писати статті в «Юпітер». Міркував, чи вистачить йому сил, щоби колись дорости до такої винагороди. Фантазував, чи прийме Том Тауерс його скромний талант до себе. Розраховував, що колись і Том Тауерс був початківцем і сумнівався у своєму успіхові. Тауерс не міг народитися дописувачем «Юпітера». Ось із такими думками, дещо честолюбними і дещо богобоязними, Болд розглядав непримітну на вигляд майстерню богів. Та раніше він ні словом, ні ділом не намагався якось вплинути на непогрішні слова свого друга. А зараз саме за цим Болд прийшов. Серце Болда шалено калатало, коли він увійшов у тихе помешкання мудрості, в якому Том Тауерс саме вдихав ранковий запах їжі богів і посьорбував нектар у подобі чаю з тостом.
Недалеко від гори Олімп, ближче до благословенних країв Заходу, розташовувалось улюблене пристановище Феміди. Омиті бурхливою хвилею, що котиться від веж Цезаря до заль красномовства Барі, а потім знову повертається з новою даниною для міста із палаців перів і ринку торговців, стоять ті самотні стіни, які Закон вшанував своєю присутністю. Темпл[16] — це цілий світ у світі! Як тихо на його, як хтось пізніше назвав, «заплутаних стежинах», як близько він до найбільш скупченого натовпу людства! Які похмурі й поважні його стримані алеї, і байдуже, що лише крок відділяє їх від лихослів'я Стренду і низької беззаконності Фліт-стріт! Забрали звідти старого святого Дунстана разом із його ломаками для дзвонів. Один за одним зникають старі крамнички, що повнилися колись втішною історією. Навіть прилавок має зникнути — його долю визначив «Юпітер». Подейкують, що в цих широтах має з'явитись якась велика споруда для судочинства, яка зведе в могилу суди Вестмінстера і буде вести боротьбу з Роллсом та Лінкольнз-інном. Та поки що тихій красі Темплу нічого не загрожує. Він — середньовічний суд цього мегаполісу.