Я погодився бігти в естафеті, і це дуже незвичне рішення, адже я ніколи не бігав у естафеті, взагалі ніколи не бігав ні на яких змаганнях, а якщо подумати, то й зовсім перестав бігати після двадцяти років. Тому ця витівка з естафетою — чистісінька маячня й божевілля. Та й залишається до естафети менше двох тижнів. І до здачі брошури залишилося менше двох тижнів. Ті ж самі два неповних тижні. Безглузда історія, бо це зовсім недоречно; та до речі майже ніколи нічого не буває, тому час до цього звикнути, як пора звикнути до думки про те, що все тече, бо воно все одно буде текти, хочу я того чи не хочу, і єдине, на що можна впевнено покластися, — це те, що все буде текти, лише на це й можна твердо розраховувати, та я ніяк не можу з цим змиритися і не бажаю звикати, і тому я повинен за ті самі два тижні і брошуру закінчити, і привести себе в спортивну форму. В олімпійський рік — у спортивній формі весь народ! Адже було таке гасло!
Та це було вже давно, і я не набрав форми до олімпійського року і потім так і не спромігся; я не в формі, сам відчуваю, я ж не безформний, як вода, це ж типовий випадок, зовсім як у такому собі до відрази схематично побудованому фільмі, в якому головний герой перетворюється на того, на кого він найбільше боїться перетворитися, він бореться з цим і все одно стає таким, бо це потрібно за характером сюжету; він не може не стати таким; а потім, після довгої і болісної боротьби, звикає жити з тим, чого найбільше боїться, і ми йдемо додому, натхнені щойно побаченим, адже чому б і нам не звикнути жити з тим, чого ми найбільше боїмося, якщо вже головний герой — така сама людина, як ми, й анітрохи не гірша, — навчився з цим жити, ось до чого нас хочуть підвести, і їм це часто вдається, як я помітив, от тільки на мене це не діє, у багатьох відношеннях я — міцний горішок, упертюх (ну й котися ти під три чорти, можна на це сказати). Однак я все ж видряпав собі номер «National geographic» за серпень 1981 року, і це чудово; очевидно, це і є вирішення проблеми, і, судячи з усього, чудове вирішення моїх проблем з брошурою, бо хто ж зараз ще пам’ятає, що там писали в «National geographic» у серпні 1981 року! Жодна нормальна людина цього не пам’ятає, а моя брошура розрахована саме на нормальних людей, на переважну більшість, точно так само, як партії популістського спрямування, які теж розраховані на переважну більшість, її не можна побачити, вона не представляє нікого окремо і в той же час представляє усіх разом, а це ж і добряки, й ідіоти, і ті, хто мені подобається, і ті, хто не подобається, подумав я, та підозрюю все-таки, що в основному це ті, хто мені не подобається, хоча, можливо, я помиляюся, і тим не менше, моя брошура розрахована саме на цих людей, a «National geographic» за серпень 1981-го ніхто з них не пам’ятає, бо час відтоді не стояв на місці, і серпень 1981 року для нас давно канув у минуле, ми навіть не пам’ятаємо, що ми тоді робили — чи побалували ми себе подорожжю в Бенідорм, чи просто провели літо в селі, і саме тоді господар сусідньої садиби потрапив під борону і позбувся ноги до коліна — начебто до коліна, так, точно, до коліна, згадуємо ми, — про відрізану ногу сусіда ми запам’ятали, але вже не пам’ятаємо, трапилося це в серпні 1981-го, чи 1980-го, чи у 1982-му, можливо, це було роком раніше чи роком пізніше, нам, по суті, все одно, ми пам’ятаємо, де це сталося, та не пам’ятаємо коли, пам’ять карбує — де, бо де — можна уявити собі візуально, а от коли — не залишає зарубки в пам’яті, коли — залишає зарубку і візуалізується тільки в тому випадку, як відбувається щось надзвичайне, а це трапляється рідко, і слава Богу, що рідко. При нинішньому напрямі і без того вистачає води, тому не варто ще й від себе додавати зайвих течій; загалом, більшість людей нічого не пам’ятають про серпень 1981-го, і мені це на руку, тому що я можу насмикати фактиків з «National geographic», і ніхто нічого не помітить; люди ж самі хочуть, щоб їх обманювали, обдурювали без кінця, за що їх цілком можна настільки зненавидіти, що так і хочеться послати більшість людей до біса, але я стримуюся від цього, я не можу цього сказати, бо я теж хочу, щоб мене обманювали, я — такий самий, як вони, і так само, як вони, хочу, щоб мене обманювали.