- Жартувати ніколи, - сказав Малюк. - У чім справа?
- Я ж казав, що запалювання нікудишнє, - почав виправдовуватись Чато, - нові деталі потрібні.
- Ти запевняв, що он машина протримається, поки нової не дістанемо.
- Я так гадав.
Мотор поволі заглух. Майже сів акумулятор. Із станції долинали якісь крики. По команді Гарольд знов підняв Лопеса на плечі Вони заквапилися до невисокої посадки за автостоянкою. Позад них почулися постріли.
- Чорт забирай, Естебане, - закричав Малюк з Кетскіла, - як же ви проґавили ті рушниці? Дивися під ноги, amigo, - звернувся вже до Гарольда. - Нам тільки впасти не вистачало.
Той з усіх сил біг схилом угору. Досягши заростей, почав крізь них продиратися, так що Лопес лише голову встигав нахиляти, щоб гілки не стібали його по очах. Тонка лозина хльоснула Малюка по голові, а тонка гілка вибила пістолет з його рук.
- Стривай! - вигукнув він.
- Забудь про нього, - прокричав у відповідь Гарольд.
Не зменшуючи швидкості він біг через посадку до пасовиська, яке вже просвічувало між стовбурами, а там лишалося перетнути ще одну дорогу - і до лісу. Хлопець трохи уповільнив крок. А через півмилі взагалі зупинився. Зняв Лопеса з плечей і опустив на землю. Тоді забрав у нього свого револьвера і засунув за пояс
- Приятелів своїх та можеш якось зібрати?
Малюк кивнув.
- То клич їх скоріше. Навряд чи ті, зі станції, ще й досі вас переслідують, однак краще всім зібратися разом і поміркувати, що робитимемо далі.
Малюк з Кетскіла приклав долоню до рота і пронизливо заскрекотав.
- Крик сороки, - повідомив він. - Що, непогано виходить?
- Може, й нічого, якби тут була хоч одна сорока, крім тебе.
Решта трос переховувалися неподалік. Вони підійшли, націливши пістолети на Гарольда. Малюк махнув рукою, щоб вони їх поопускали.
- Коли я загубив пістолет, ти міг скинути мене й повернутися до автобуса, - звернувся він до Гарольда. - Чом же не вчинив так?
- З двох причин. По-перше, мені здалося, що ти, хоч і bandido4 , але людина досить чесна. Я просто не міг покинути тебе напризволяще. Якби пасажири тебе впіймали, то повісили б.
- А по-друге?
- Якщо людей розлютити, так як ото зараз, кров шугає їм у голову, і вони діють не замислюючись. Я прикинув, що вони можуть і не згадати, що я - не один із вас І навіть вважатимуть, наче я навмисне підсів у автобус
Малюк пильно поглянув на нього:
- Гарно все зважив. Але однаково ти ризикуєш, друже.
- Життя - річ ризикована. - промовив Гарольд.
- Хочеш із нами?
- Я не проти, якщо вам десь у напрямку Флориди.
Малюк з Кетскіла засміявся:
- Звісно, на південь. На півночі нічого, крім голоду, нема. То як, ідеш з нами? Ми хочемо дістатися до комуни Ла Іспанідад. як розповідають, вона десь біля озера Окіхобі. Там багато кубинців, буде кому вилікувати мою ногу. А зараз треба роздобути машину. Непоганий план?
- Та наче нічого, поки ми нікого не кривдимо.
- То не від нас залежить, - сказав Лопес - Мені, особисто, нікого чіпати не хочеться. Естебане, дай мені пістолет. Час вирушати.
Гарольд підняв його на плечі
- Andale, caballo! - вигукнув Лопес, і його “кінь” навіть без словника зрозумів, що по-іспанському це означає “Н-но!”.
6
Пройшовши між пагорбами, вони досягли путівця. Перед в’їздом у містечко Лейквіль була бензоколонка. Хлопчина в пошарпанім “форді” саме закінчив заправлятися. Не встиг він розрахуватися й поїхати, як перед ним опинилося четверо виснажених низькорослих чоловіків, що націлювали на нього пістолети. П’ятим був якийсь здоровань. Хазяїн заправки негайно щез у приміщенні станції і замкнувся там.
- Гей, хлопче, твоя машина? - запитав Малюк з Кетскіла.
- Ні, сер. Вона належить містеру Біллінгзу, власнику зерносховища.
- Як твій хазяїн, нічого собі дядько? - вів далі Лопес.
Хлопець стенув плечима:
- Та наче непоганий.
- Ну, то він таким і залишиться. Але вже без машини. Вилізай, хлопче, і йди звідси.
Той виліз, віддавши Малюкові ключі, і почав дивитися, як п’ятеро грабіжників сідають в машину.
- Стривайте, а мені з вами можна? - раптом попросився він.
- Чи ти здурів? - відповів Лопес. - Довго не живуть.
- Ніхто не живе довго. Я хочу з вами.
- Доведеться тобі пристати до когось іншого. Більше п’ятьох цей драндулет не потягне. - Він обернувся до Гарольда:
- Я міг би набрати цілу армію з отаких-от хлопців, що прагнуть до нас приєднатися. Так і зробив би, якби було що грабувати. Та нічого, крім якихось дрібниць, як оце зараз, не трапляється. Люди з великими грошима надто добре знають, як їх ховати, і нам до них не добратися. Лишаються жалюгідні крихти, які ми відриваємо від бідняків.