Певна річ, ідеологічні функції твору диктували й підхід до перекладів. Ретельність у передаванні змісту й стилю оригіналу не була пріоритетом: важливіше було зробити текст легким і приємним для читача, надати йому високого, «одухотвореного» звучання, наситити вишуканими афоризмами. Автентична думка Марка Аврелія, навіть у її найзагальніших рисах, часто майже не проступала в перекладі, а велемовні звороти й словесні прикраси мали небагато спільного з компактним, подекуди уривчастим і еліптичним стилем оригіналу.
Щойно кінець XIX — початок XX ст., коли в гуманітарних дисциплінах (зокрема, в класичній філології та історії філософії) вже було закладено основи сучасного наукового методу, приніс нове бачення і постаті імператора Марка Аврелія Антоніна, і його літературної спадщини. Дослідники, озброєні новим інструментарієм, передовсім науковими виданнями античних джерел (окремо слід згадати збірку фрагментів із втрачених творів ранніх стоїків, неоціненних для розуміння світоглядного тла «Роздумів»; наукове видання творів Епіктета, який справив безпосередній вплив на філософське формування Марка Аврелія; нарешті, досить якісне наукове видання самих «Роздумів»[6]) зробили перші спроби розглянути цей твір в історичному та інтелектуальному контексті його власної доби, добачити в ньому не так «вельми пожиточне» чтиво чи знаряддя ідеології, як самодостатню культурну цінність. Відтоді й шлях перекладачів саме «до автора», до прочитання та відтворення автентичного змісту твору, з усіма тонкощами тексту й усієї глибиною контексту, став незворотнім — хоч і не завше простим.
Попри те, що й у XIX–XX ст. найбагатшим виявився англомовний перекладацький доробок[7], чи не найяскравішою ілюстрацією труднощів на згаданому шляху та спроб подолання їх є праця російських перекладачів. До початку XX ст. з'явилося три повні переклади тексту «Роздумів» російською, однак перший із них, Сєрґєя Волчкова[8], здійснено не з оригіналу, а з німецького, згаданого вже перекладу Гофмана; другий, Леоніда Урусова[9] (саме ним послуговувалися російські просвітники кінця XIX ст.), хоч його й задекларовано як «переклад з грецької», має за основу здебільшого французьку версію: тож не дивно, що він хибує тим самим моралізаторством і тією ж сентиментальністю, що й давніші західноєвропейські переклади.
Третій переклад (а по суті, перший з оригіналу), Платона Краснова[10], хай і досить правдиво передає поверховий зміст грецького тексту, та загалом відповідає тій характеристиці твору, яку перекладач сам сформулював у вступі до видання: «Найважливішим вважалося висловити своє щиросердне почуття, а тим, як і якою мовою — не надто переймалися»[11]. І справді, російський текст Краснова надміру велемовний і барвистий там, де варто було б передати стислість і суворий ритм оригіналу; з іншого боку, перекладач навіть не намагається відтворити численні випадки гри слів та алітерації (нема мови про алюзії та приховані цитати), а якщо й зауважує їх, то просто подає в дужках відповідний грецький зворот.
Першою цілеспрямованою спробою відтворити російською мовою закорінене у філософії стоїків інтелектуальне, світоглядне багатство «Роздумів» став переклад Сємьона Роґовіна[12], який звернув належну увагу і на тонкі нюанси думки Марка Аврелія, і на насиченість тексту стоїчною термінологією. На перекладача, однак, чатувала інша пастка: ретельно передаючи дослівний зміст оригіналу, він не спромігся зберегти природність і силу фрази, притаманні імператорові-філософу; позначилося на естетичній вартості тексту й активне вживання сучасних філософських термінів, що справляють враження анахронізмів, а як зважити на їхнє здебільшого латинське походження — то й варваризмів. Майже через півстоліття після Роґовіна цих недоліків, вочевидь, намагався уникати в своєму перекладі Андрєй Єґунов[13], якому добре вдалося передати літературний стиль Марка Аврелія; щоправда, він опрацював лише першу книгу «Роздумів» і кілька уривків з інших книг, де, загалом, не так гостро постає проблема систематичного відтворення філософської термінології.
Останній, і, можемо стверджувати, найкращий російський переклад «Роздумів» належить Алєксандру Ґаврілову[14]. Перекладач та редактори, вдумливо проаналізувавши досвід попередників, досягли певного синтезу, де належно враховано недоліки давніших підходів до перекладу. Найважливішою причиною цих недоліків, як зауважує сам перекладач в одному з нарисів, що увійшли до видання, тією чи іншою мірою є методологічна однобокість перекладу, акцентування в ньому якогось одного аспекту — чи то легкості для читача, чи дотримання стилю оригіналу, чи відтворення інтелектуально-філософського багажу, зокрема термінології. І перекладачеві таки вдалося знайти компроміс, своєрідну золоту середину між цими суперечливими аспектами. Ретельно, майже слово до слова передаючи текст оригіналу, Ґаврілов зберігає характерну для Марка Аврелія стислість фрази, а вміло поєднуючи ті ж таки слова у природні для мови перекладу сполучення, цілком прийнятно відтворює зміст. Докладено зусиль, щоб у той чи інший спосіб передати характерну для грецького тексту гру слів; важливо й те, що двозначності, алюзії та недомовки, яких чимало в оригіналі, здебільшого збережено й у перекладі. Щодо термінів, якими рясніє твір Марка Аврелія, то перекладач або передає їх питомо російськими словами, в разі потреби модифікуючи звичне вживання, або вдається до новотворів за старослов'янським взірцем (подекуди — до прямих словотвірних кальок): оскільки саме в утворенні таких неологізмів російська мова є винятково гнучкою, то вони не виглядають чимось неприродним; навпаки, слов'янські корені роблять філософську термінологію прозорішою для читача.
6
Stoicorum veterum fragments. Collegit Ioannes ab Arnim. Lipsiae, 1903–1905; Epicteti dissertationes ab Arriano digestae. Recensuit Henricus Schenkl. Lipsiae, 1894; Marci Antonini Imperatoris in semet ipsum libri XII. Edidit H. Schenkl. Lipsiae, 1913.
7
The Thoughts of the Emperor Marcus Aurelius Antoninus. Translated by George Long. London, 1862; The Fourth Book of the Meditations of Marcus Aurelius. A revised text with Translation and commentary by Hastings Crossley, M. A. London, 1882; Marcus Aurelius Antoninus to Himself: An English Translation with Introductory Study on Stoicism and the Last of the Stoics. By Gerald H. Rendall, M. A., Litt. D. London, 1898; The Meditations of Marcus Aurelius Antoninus. Translated by John Jackson. With an introduction by Charles Bigg. Oxford, 1906; The Communings with Himself by Marcus Aurelius Antoninus, Emperor of Rome together with his speeches and sayings. A revised text and a translation into English by Charles R. Haines. London, 1916; The Meditations of the Emperor Marcus Antoninus. Edited with translaton and commentary by A. S. L. Farquharson. Oxford, 1944; The meditations of Marcus Aurelius Antoninus. Translated with an introduction by G. M. A. Grube. Indianapolis, 1963; Marcus Aurelius. Meditations. Translated with an introduction by Maxwell Staniforth. London, 1964.
8
Житие и дела Марка Аврелия Антония, а при том собственныя и премудрыя его рассуждения о себе самом. С немецкого на российской язык перевел в 1738 и 1739 году Сергей Волчков. Санкт-Петербург, 1740.
9
Размышления императора Марка Аврелия о том, что важно для самого себя. Перевод кн. Л. Урусова. Тула, 1882.
11
«Главным спиталось высказать своє искреннее сердечное чувство, а как и на каком языке — об этом не прилагали особенных забот».
12
Марк Аврелий Антонин. Наедине с собой. Размышления. Перевод с греческого и примечания С. Роговина, вступительный очерк С. Котляревского. Москва, 1914.
13
Поздняя греческая проза. Составление, вступительная статья и примечания С. Поляковой. Москва, 1960, с. 293–315.
14
Марк Аврелий Антонин. Размышления. Издание подготовили А. И. Доватур, A. K. Гаврилов, Ян Унт. Ленинград, 1985. Зі статті «Марк Аврелий в России», вміщеній у тому ж таки виданні (с. 116–169), запозичено більшу частину відомостей, використаних у поданому вище огляді давніших російських перекладів.