11. «До чого ж це я уживаю своєї душі?» Щоразу про це запитуйся і бери себе на іспит: «А що в мене зараз у тій частці, яку звуть керівною? І чия в мені зараз душа? Чи не дитятка? Чи не хлопчиська? Чи не жіночки? Чи не тирана? Чи не худобини? Чи не звіра?»
12. Осягнути, що воно таке — позірне добро юрби, можеш хоча б із цього. Якби хтось помислив, що існує щось справді добре — як-от розуміння, второпність, праведність, мужність{204}, — якби наперед помислив саме про це, то вже не хотів би й чути: «За тим благом усім…»{205} — бо воно було б геть недоречним. Але якщо наперед помислить про позірне добро юрби, то і вислухає, і легко прийме слова коміка — як влучну примовку. Цю різницю саме так уявляє собі і юрба, бо інакше ті слова були б образливі й ніхто не хвалив би їх; а тим часом, коли йдеться про багатства чи про добру пайку розкоші й слави, ми сприймаємо їх як щось доречне й дотепне. Тож піди ще далі й запитайся, чи варто цінувати й визнавати за добро такі речі, які дають тобі — коли наперед про них помислиш, — і про їхнього посідача влучно докинути: «За тим статком усім, наробити — нема де»{206}.
13. Я складаюся із причинового й матеріального, і жодне з них не обернеться в небуття, бо жодне з них із небуття не постало. Кожній моїй частці буде призначено перетворення в якусь частку Всесвіту, а та, знову, перетвориться ще в якусь частку Всесвіту, і так до безмежності. Через таке перетворення постав і я, і ті, що мене породили, і так — ген до іншої безмежності. Ніщо не вадить цього стверджувати — навіть якщо Всесвітом ряджено в замкнених кругообігах.
14. Розум і розумове мистецтво — це здатності, яким досить самих себе і тих діл, що з ними у згоді. Устремившись від своїх найближчих начал, вони путньо прямують до мети; тому ці діяння й звуться правними — бо позначають правильну путь.
15. Людським не можна назвати нічого, що не пристало людині, оскільки вона є людиною: що не належить до людських запитів, чого не велить людська природа, що не є її звершенням; а отже, в чому нема ні тієї мети, що її поставлено людині, ні того, що цю мету виповнює, — добра. Бо коли б воно пристало людині, то вже не пристало б цим погорджувати чи проти цього виступати, ані не був би гідний хвали той, хто подає себе від цього незалежним. Та й якби воно було добром, — той, хто в цьому відстає, не був би добрим; а проте що більше хтось цього або чогось подібного позбавляється чи навіть просто терпить, що його чогось такого позбавили, — то більше він є добрий.
16. Які речі часто уявлятимеш — такими будуть і твої думки, адже душа просякає уявленнями. Тож ненастанно просочуй її уявленнями на зразок ось цього: де дано жити — там дано жити добре; а якщо дано жити при дворі — то й при дворі дано добре жити{207}. Або, знову, ось цього: для чого створено кожну річ, до того вона й прямує; а до чого прямує — в тому її мета; а в чому мета — в тому і догідність, і благо кожної речі; тож для розумної істоти благо — це суспільство, адже давно доведено, що ми народжені для суспільства{208} — бо хіба ж не ясно, що гірше існує задля ліпшого, а ліпше — задля собі подібного?{209} Але ж те, що живе, ліпше від неживого, а розумне — від того, що просто живе.
17. Гнатися за неможливим — божевілля; але ж для негідника неможливо чинити якось інакше.
18. Нікому ніколи не припаде того, чого він од природи не міг би знести{210}. Буває, що комусь іншому припаде те саме, що й тобі; однак він, чи то не відаючи, що йому припало, чи то виставляючи напоказ свою великодушність, стоїть непохитно і зостає незгіршеним. Але хіба ж то не чудасія — щоб невідання й догоджання юрбі були сильніші за розуміння?{211}
19. Самі собою речі ні на дещицю не торкають душі: не мають до неї доступу, не можуть її навернути чи зворушити. А вона і сама себе навертає, і сама себе зворушує, і яке судження сама собі ухвалить — такими й робляться посталі перед нею речі.
20. Оскільки маємо чинити людям добро і бути до них поблажливими, остільки людина — найближча нам істота; але оскільки дехто з людей стає на заваді у близьких мені справах, остільки людина стає для мене однією з обоятних речей — нарівні з сонцем, вітром чи звіриною: діянню ці речі ще можуть перешкодити, але завдяки засторозі й приверненню вони не є жодною перешкодою для мого устремління й налаштування. Адже думка привертає всяку перепону в діянні на свій бік і ставить її на чолі цього діяння; і те, що стримувало дію, починає тій дії сприяти, а все, що заступало дорогу, — починає сприяти в дорозі.