48. Щоразу, коли хочеш звеселитися, бери до серця переваги тих, із ким живеш: у того — діловитість, у того — скромність, у того — щедрість, у того — щось іще. Бо ніщо так не звеселяє, як подоби чеснот, виявлені у їхній вдачі, та ще й коли трапляються разом, у якнайбільшому згромадженні; саме тому їх завше треба мати напохваті.
49. Хіба тебе дратує, що важиш саме стільки фунтів{268}, а не всі триста? Отак і з тим, що тобі жити саме стільки літ, а не більше. Бо як любиш саме те єство, яке в тобі окреслено, — так само й з часом.
50. Спробуй їх переконати; але навіть якщо не годитимуться, однаково чини те, до чого тебе провадить праведний розум. Та коли хтось із них силою чинитиме спротив, перейди до чогось такого, що йому подобається й не завдає болю, а тією перешкодою скористайся так, щоб вона посприяла якійсь іншій чесноті. Пам'ятай, що твоє устремління було із засторогою і що ти не жадав чогось неможливого. А чого жадав? Таж саме цього устремління — саме тут тобі пощастило. Для чого нас приведено — те нам і стається.
51. Честолюбець визнає за своє добро — чуже діяння{269}; сластолюбець — власне улягання; той, хто при умі, — свої вчинки.
52. Щодо цього нам вільно не робити жодних визнань і не гнітити собі душу, адже за своєю природою ці речі нездатні впливати на наші судження.
53. Призвичайся брати до серця те, що хтось тобі каже, а по змозі й самому проникати в його душу.
54. Що недогідне роєві — те й бджолі догідним не буде{270}.
55. Коли мореплавці зле кажуть про керманича або недужі — про лікаря{271}, то про що інше їм ідеться, як не про його дії — чи задля порятунку залоги, чи задля уздоровлення тих, кого ліковано.
56. Скільки ж то вже відійшло тих, з якими я прийшов на світ!
57. Жовтяничнику мед видається гірким{272}, скаженому вода — страшною, а дітям м'ячик — прекрасним. Чого ж гніватися? Невже гадаєш, що обман має меншу владу, ніж та, що її має жовч — над жовтяничником чи їдь — над скаженим?
58. Ніщо не завадить тобі жити згідно з глуздом твоєї природи; і ніщо тобі не припаде супроти глузду природи суспільної.
59. Кому ж то вони хочуть догоджати? Задля яких здобутків? Якими трудами?
Як же скоро все покриває вічність, і скільки вона вже всього покрила!
Книга VII
1. Що таке порок? Та ти його вже бачив, і не раз. Отак і на все, що тобі припадає, нехай у тебе будуть напохваті слова: «Ти вже не раз це бачив». Куди не глянь — назагал скрізь те саме: цього повно і в давніх, і в новіших, і в новітніх історіях; цього й нині сповнені міста й домівки. Нічого нового: все звичне, все короткочасне.
2. Чи можуть засади стати мертвими інакше, ніж коли вигаснуть відповідні уявлення? Тобі — знову й знову підтримувати в них вогник життя!
«Щодо цього я спроможний визнати те, що слід; а якщо спроможний — чого мені хвилюватися? Те, чого немає в моїх думках, цілковито моєї думки не стосується». Затям це — і будеш завжди правий.
У твоїй владі — прожити життя наново. Кинь свіжий погляд на ті речі, які вже бачив: саме в цьому — нове життя.
3. Марнота помпи, драматичні сцени, стада, отари, різанина, кинута собакам кістка, крихти у ставок рибам, мурашине гарування й тяганина, полохлива мишача біганина, смикання ляльок на мотузочках… Посеред усього цього треба встояти — доброзичливо, не навісніючи, — і устежити, що кожен вартий того, до чого заповзявся.
4. У мовленні треба стежити за тим, що сказано, у всякому устремлінні — за тим, що станеться; у цьому — одразу добачати, до якої мети зводиться, у тому — достерігати, що означатиме.
5. Чи стане на це моєї мислі, чи ні? Якщо стане — скористаюся нею для діла як знаряддям, що його мені дала природа Цілого. Якщо ж не стане, то, коли не доберу іншого способу, — або уступлю те діло комусь, хто краще впорається, або сам діятиму, як зумію, залучивши когось спроможного скористати з моєї керівної частки так, щоб зробити щось доречне й пожиточне для спільноти. Чи сам я це робитиму, чи з кимось — треба тягнутися лише до одного: щоб воно було пожиточне для спільної справи і гармонійно до неї прилаштовувалося.