24. Лють на обличчі геть супротивна природі: коли вона там буває часто, пригожість або вмирає одразу, або врешті так згасає, що її вже незмога засвітити знову. Спробуй звідси виснувати, що лють суперечить розумові; але якщо тебе покинуло навіть відчуття того, що ти хибиш, то навіщо й жити?{278}
25. Усе, що бачиш, ось-ось перетворить природа-урядниця Цілого; із єства цих речей вона вчинить щось інше, а з його єства — ще щось, тож і Всесвіт завше буде юний.
26. Коли хтось у чомусь проти тебе схибив, одразу візьми до серця, що саме він хибно визнав добром чи злом. Уздрівши це — пожалієш його, і ані не дивуватимешся, ані не гніватимешся, адже ти й сам визнаєш добром або те саме, що він, або щось подібне; тож мусиш йому пробачити. Коли ж не визнаєш цього ні добром, ні злом, — тим легше тобі до нього бути поблажливим, якщо він чогось не добачив.
27. Не бери собі в ум того, чого нема, так, наче воно є; натомість бери на розум найліпше з того, що є, і задля цього пам'ятай, як би ти за ним шукав, коли б його не було. Та водночас остерігайся аж так тішитися тим, що є, щоб ти, бува, не звик надміру його поціновувати, і щоб не схвилювався, коли вже його не стане.
28. Зосередься в самому собі. Для розумної керівної частки природно вдовольнитися власними праведними діяннями і саме в них знаходити спокій.
29. Зітри уявлення. Спини смикання на мотузочках. Окресли в часі теперішнє. Пізнай, що припало тобі, а що — іншим. Розбери й розділи предмет на причинове й матеріальне. Май на умі свою останню годину. Коли хтось хибить — полиш цю хибу там, де вона постала.
30. Нехай обняте умом не відстає від сказаного. Проникай умом і в те, що діється, і в те, що діє{279}.
31. Випогіднюй себе простотою, соромом і обоятністю до того, що серединне між чеснотою і пороком. Іди вслід за богом. Той каже: «Всьому — закон; та по суті — самі елементи»{280}, але тобі досить пам'ятати лише те, що в усьому таки є закон — це ж так небагато!{281}
32. Про смерть. В разі атомів — розпорошення; в разі єдності — або згасання, або переставлення.
33. Про біль. Нестерпний — змушує відійти; тривалий — отже, стерпний{282}. І думка, відсторонившись, береже свій спокій, і керівна частка не стає гіршою. А ті частини, що їх таки згіршує біль, — нехай самі про це скажуть, якщо зможуть.
34. Про славу. Поглянь на їхні думки: які вони, від чого втікають, за чим біжать. Побач і те, що, подібно до свіжонанесеної верстви мулу, яка вкриває попередню; так і в житті: коли приходить щось нове, — воно дуже швидко заслоняє все, що йому передувало.
35. Отже, як ти гадаєш, чи багато важить людське життя для того, хто великодушно споглядає цілість часу і цілість єства? — Зрозуміло, що ні, — відповів він. — Отож і смерть не вважатиме за щось страшне? — Певно, що не вважатиме{283}.
36. Доля царя: чинити добре, про себе вислуховувати — погане{284}.
37. Це ж ганьба: коли думка накаже обличчю, воно слухняно набуває подоби й доладності, але сама вона ніяк не надасть собі подоби, ніяк не дасть собі ладу.
38.
39.
40.
41.
42. Справедливість, добро — мої спільники{289}.
43. В планах, у побиваннях — не товариш{290}.
44. Такому я справедливо можу відповісти: «Негарно ти говориш, чоловіче, якщо, на твою думку, муж, який приносить хоч трохи користі, мусить зважати на життя або смерть, а не дивитися у кожній справі тільки на одне — чи його вчинки праведні, чи неправедні, чи гідні доброго, чи поганого мужа»{291}.
45. По правді, атенці, справа мається так: там, де хто займе місце в строю, вважаючи його найкращим для себе, або там, де поставить його ватажок, той, на мій погляд, мусить там залишатися, незважаючи на небезпеку, нехтуючи смертю і всім іншим, окрім ганьби{292}.
46. Але ж приглянься, щасливцю, може, благородство і добро все ж не в тому, щоб рятувати й рятуватися? Адже хіба то клопіт істинного мужа — скільки він житиме, хіба він мусить чіплятися за свою душу? Поклавшись у цьому на бога і повіривши жінкам, що «судженої долі нікому не минути», має за одним глядіти: яким чином час, відпущений йому для життя, прожити щонайгідніше?{293}