47. Поглянь на біг зірок — і біжи немов разом із ними; а ще — завше май на умі взаємоперетворення елементів. Уявивши це — очистишся від бруду земного життя.
48. Добре каже Платон{294}; та коли ведеш мову про людей, з тих висот треба й на земне позирати: на отари, на воїнство, на рільництво; на одруження і розлучення; на уродини і на смерть; на веремію судилищ; на пустельні краї й на розмаїття чужинських народів; на гуляння, на голосіння, на торговиці; на суцільне замішання і на доладне поєднання супротивного{295}.
49. Озирнися в умі на минулі покоління, на всі ці держави, що йшли одна одній на зміну. Маєш як передбачити й будучність, адже й вона, нездатна вибитися з того ладу, за яким стається усе теперішнє, буде на той сам взірець. Тому однаково, чи досвідчиш сорок літ людського життя, чи десять тисяч, бо що в ньому побачиш нового?
50. А ще:
Або так: «Розв'язується плетиво атомів»; чи подібно до цього: «Елементи розбігаються неушкодженими»{297}.
51. А ще:
52. «Ото вже хвацький!» Але ж від того не товариськіший, не скромніший, не краще підпорядкований тому, що йому припадає; не поблажливіший до ближніх, коли чогось не догледять.
53. Де можна вершити діла у згоді зі спільним божественним і людським розумом — там нічого боятися; бо де маємо змогу скористати, діючи у доброму напрямі і у згідному з нашим устроєм поступуванні, — там не варто підозрювати жодної шкоди.
54. У твоїй владі — скрізь і завжди богобоязно брати собі до вподоби все, що на той час тобі припало, і справедливо ставитися до людей, які на той час при тобі, і мистецьки опрацьовувати уявлення, які на той час у тобі, — аби якесь не прокралося повз твоє осягнення.
55. Не озирайся на чужу керівну частку, а дивися просто на те, до чого тебе провадить природа: Цілого — через усе, що тобі припадає; твоя власна — через усе, що мусиш сам чинити. А кожен мусить чинити згідно зі своїм устроєм: задля розумних істот створено всіх інших (тут, як і в усьому, гірше — задля ліпшого), а от розумних — одну задля одної.
На чолі людського устрою — суспільність. Другою по ній — непіддатливість на тілесні пристрасті, адже для розумного, мисленного поруху властиво креслити власні межі й не коритися ні чуттєвому, ні поривному відрухові. Обидва — тваринні, а тому оте мисляче воліє мати над ними першість, а не бути подоланим; і це справедливо, бо в його природі — з усіх них користати. Третьою в розумному устрої — обачність і несхибність. Отож нехай керівна частка прямує так, щоб їх триматися — і отримає своє.
56. Щоб жити за природою — живи так, немовби ти вже помер: своє віджив, а тепер доживаєш надлишок{300}.
57. Любити лише те, що тобі припадає і для тебе напрядено: що є доладнішого?
58. На все, що тобі припадає, май перед очима тих, кому припало те саме, а вони впали в ненависть, відразу, нарікання. Де вони тепер? Та ніде. Невже й ти так хочеш? А може, полишити чужі закрути на крутіїв та обкручених{301}, а самому цілковито зосередитися на тому, як із того всього скористати? Бо якщо гарно скористаєш — воно стане для тебе матерією; пильнуй лишень, щоб у кожному вчинку бути гарним для себе самого, і пам'ятай, що й тоді є різниця, задля чого щось чиниш.
59. Гляди всередину: там — джерело благ, яке битиме доти, доки з нього черпатимеш.
60. Треба й тілові усталитися — щоб не було метання ні в рухах, ні в поставі. Коли на обличчі проявляється думка, то на ньому тримаються і гарні риси, і свідомий вираз; чогось подібного маємо домагатися й для цілого тіла. Але достерігати цього треба невимушено.
61. Життя — то радше боротьба, ніж танок: мусиш бути готовий несхитно вистояти навіть перед наглими й несподіваними наскоками.