33. Коли береш — не пишайся; коли ідеш — не чіпляйся.
34. Ти бачив відтяту руку чи ногу, чи відрубану голову, що лежить десь окремо від тіла? Таке ж із собою робить кожен, хто не хоче того, що йому припало, хто сам із себе творить відщепенця, хто чинить щось протисуспільне. От і ти колись відірвався від природної єдності: хоч і народився її частиною, та нині через самого себе од неї відтятий. Але й тут є свої тонкощі: тобі вільно знову самого себе приєднати. Бог не дозволяє такого жодній іншій частці: щоб вона, після того, як її відділено і відтято, — та й повернулася на місце! Отож поглянь, як достойно він ушанував людину: зробив так, що в її владі, насамперед, не відриватися від Цілого; а якщо таки відірветься — повернутися й прирости, знову зайнявши своє місце у порядку частин.
35. Подібно до інших здатностей розумних істот — а майже всі вони від розумної природи, — ми отримали й цю. Адже як розумна природа привертає на свій бік усе, що стає їй на заваді чи йде наперекір, і, призначивши йому певне місце у порядку спільної долі, робить частиною себе, — так і всяку перешкоду розумна істота може взяти собі за матерію і використати її на те, до чого має устремління.
36. Не впади в сум'яття, уявляючи собі одразу ціле життя; не передумуй, скільки ж то всякого болю можеш зазнати, а натомість щоразу запитуй себе про теперішнє: «Що ж у цьому ділі такого, чого б я не зніс і не стерпів?» Сором буде й зізнатися! Далі пригадай, що тебе завше гнітить саме теперішнє, а не майбутнє чи минуле. Але й воно геть маліє, щойно окреслиш його межі; а думці — в разі не могла б витримати такої дрібниці — доведеш її хибність.
37. Чи й нині Пантея і Пергам{326} сидять над урною свого пана?{327} Чи сидять Хаврій і Діотім{328} — над Адріановою? Сміх та й годі: чи мали б вони щось відчути, якби й сиділи? А якби й відчули — то чи насолоду? А якби й насолоду — чи мали б від того стати безсмертними? Хіба ж і їм не судилося спочатку зістарітися, потім — померти? А якщо й ці помруть, то що ж тамтим робити? Все це — торба смороду і бруду.
38. Маєш гострий погляд — гляди; і, як мовиться, суди щонаймудріше{329}.
39. В устрої розумної істоти не бачу чесноти, протилежної до праведності; а от протилежну до насолоди — бачу: це здержливість.
40. Усунеш своє визнання, якому здається, що тебе болить, — сам опинишся в цілковитій безпеці. — А хто ж тоді той «сам»? — Розум. — Але ж я — не розум! — Гаразд. Тоді нехай хоч розум сам не завдає собі болю; а якщо в тебе ще щось мається зле, то хай само щодо себе це визнає.
41. Перепона відчуттям — зло для тваринної природи; подібно, злом для неї — перепона її устремлінням. Подібно, щось іще — перепоною і злом для рослинного устрою. Так само й для розумного устрою щось є злом і перепоною; отже, перепона для ума — це зло для мислячої природи. А тепер перенеси це на себе. Тебе діткнув біль чи насолода? Хай за цим глядять відчуття. Щось стало на заваді устремлінню? Якщо ти устремився без застороги, то це — зло для тебе як розумної істоти. Та якщо візьмеш назагал, — не було для тебе ні перепони, ні шкоди, бо для того, що властиве уму, ніщо інше не є перепоною: його не діймає ні вогонь, ні залізо, ні тиран, ні блюзнірство, ні будь-що. Постале кулею — округлим зостає{330}.
42. Я не гідний завдати собі жалю, адже з власної волі ніколи не завдавав жалю іншому.
43. Кожного звеселяє щось своє, а мене — коли маю здорову керівну частку, яка не відвертається від жодної людини і від жодної речі з тих, що припадають людині; яка на все глядить зичливим оком, усе приймає, зі всього користає за його вартістю.
44. Подаруй собі ось цю часину. Той, хто радше біжить за славою у потомків, не розуміє, що вони будуть такими ж, як і ті, хто йому нині тягарем; а ще ж і вони — смертні. І взагалі, що тобі до того, який по тобі буде поголос і за кого тебе визнаватимуть?
45. Візьми й закинь мене, куди хочеш: я й там матиму мого генія, і він буде сумирним, тобто вдоволеним — якщо й там матиметься й діятиме відповідно до власного устрою.
Чи воно того варте — щоб через таке мені було зле на душі, щоб вона ставала гіршою за себе саму — принижувалася, жадала, осідала, полошилася? І чи взагалі знайдеться щось варте цього?
46. Жодній людині не може припасти того, що не випадає{331} людині, так само, як волові — що не є волове, чи виногрону — що не для виногрона, чи каменеві — що не для каменя. То якщо кожному припадає те, що для нього звичне і природне, — чого тобі дратуватися? Адже спільна природа нічого такого не принесе, чого б не можна було знести{332}.