22. Поспішай і до своєї керівної частки, і до керівної частки Цілого, і до його керівної частки{346}. До своєї — щоби з неї зробити правосудний ум; до керівної частки Цілого — щоб пригадати собі, у чому ти є частина; до його керівної частки — щоб спізнати, чи там бездумність, чи думка; а заодно й узяти на розум те, що він тобі рідний.
23. Подібно, як сам ти виповнюєш склад громади, нехай і всякий твій вчинок буде виповненням громадського життя. Бо яким би не був той вчинок, а коли він ні прямо, ні опосередковано не зводиться до суспільної мети, — то роздирає життя і не дає йому бути чимось єдиним; тоді він — причина заколоту, наче той сваволець із народу, який порушує одностайність.
24. Дитячі сварки, дитячі забавки, духи, що тягають за собою мерців{347} — тож іще виразніше перед нами постає все те, що в Жертвах для виклику померлих{348}.
25. Дійди до причинової якості й розглянь її, відмежувавши від матеріальної; далі окресли найдовший час, у якому цей предмет здатний існувати і робити те, що йому властиве.
26. Ти стільки натерпівся, бо не досить було, що твоя керівна частка робить те, для чого її створено. Тож годі.
27. Коли тебе ганять, чи ненавидять, чи ще щось подібне виказують — приступи до їхньої душі, увійди туди і поглянь, хто ж це такі. Побачиш, що не мусиш помикатися задля їхньої опінії про тебе — хай яка вона буде. А от бути до них добродушним — мусиш: вони тобі любі за природою. Та й боги їх усіляко спомагають через сни й віщування — у тому, до чого їм самим небайдуже.
28. Колування Всесвіту — догори, додолу — ті самі{349} одвіку й довіку{350}. Ціле або щоразу устремляється думкою — тоді вже й ти прийми те устремління! — або лише раз; а решта, чи так, чи інак — то його наслідок. Хай там як, а все воно — атоми або ж неподільні частки. А щодо Цілого, то якщо це бог — отже, все мається добре; якщо ж безтямність — то хоч ти не будь безтямним.
Ось-ось нас усіх вкриє земля, а далі й вона перетвориться, і так усе те знову і знову перетворюватиметься — до безкраю. Отож як візьмеш до серця ті хвилі перетворень та перемін і ту швидкість, із якою набігають, — погордуєш усім, що є смертного.
29. Причина Цілого — то бистрінь, яка все за собою несе. Які ж то дешеві оті чоловічки зі своїм державництвом, зі своїми позірно філософськими діяннями! Як їх переповнює той слиз! Що ж його робити, чоловіче? А те, чого вимагає природа. Устремися до цього, якщо вдасться, і не дивися, чи хтось про це знатиме.
Не сподівайся Платонової держави{351}: вистачить і малого поступу; і хай би що з того вийшло — не думай, що це дрібниця. Бо хто змінить їхні засади? А без зміни засад — не що інше, як рабство: стогнуть, але вдають, що ти їх переконав.
А тепер оповідж-но мені про Александра, Філіппа і Деметрія Фалерського{352}. То вже їхній клопіт — чи уздріли вони, чого хоче спільна природа, і чи самі себе вишколили; якщо ж вони просто грали трагедію, то я ж не приречений їх наслідувати{353}. Діло філософії — просте і скромне; тож не зводь мене у статечну пихатість.
30. Споглянь, наче з висот, на многотисячні стада і многотисячні церемонії; на мінливу плавбу — і в бурю, і в затишшя; на розмаїття всього, що виникає, співвиникає, зникає. Помисли й про тих, які вже давно віджили своє, і про тих, які житимуть після тебе, і про тих, які й нині живуть серед чужих народів: скільки ж то людей навіть не знають твого імені, скільки — скоро його забудуть; а скільки, хоч нині, може, й хвалять, — скоро ганитимуть. Воно не варте й згадки — ні пам'ять, ні слава, ні все інше.
31. Незворушність до того, що припадає через зовнішню причину; праведність у тому, де діяльна причина — ти, себто в устремліннях і вчинках, що завершуються в суспільному — згідному з твоєю природою — діянні.
32. Ти можеш скинути з себе багато зайвого й докучливого, адже все залежить від твого визнання. Ото вчинив би собі роздолля, якби охопив думкою Всесвіт, якби обмислив безвічну вічність і помислив про швидке перетворення кожної окремої речі! Від народження до розпаду — недовго, але і до народження — безодня, і після розпаду — такий самий безкрай.