1. Все те, про що ти молишся, аби дійти до нього кругобіжним шляхом, — ти міг би мати вже зараз{436}, якби сам для себе не скупився, тобто якби минуле зоставив позаду, майбутнє — полишив на провидіння, і тільки своє теперішнє спрямовував до честивості й праведності. До честивості — щоб любити уділене тобі, адже його принесла і до нього привела тебе сама природа. До праведності — щоб вільно і без викрутів казати правду, а чинити — законно й гідно; і нехай тобі не перешкоджають ні чужі пороки, ні поголос, ні відчуття оброслої довкола тебе плоті: це — клопіт тієї частки, яка від цього страждає.
Отож, коли вже станеш на виході, то все покинеш, а пошануєш тільки те, що в тобі є божественного, — свою керівну частку; і не боятимешся, що твоє життя закінчується, а боятимешся, що ти ще й не починав жити за природою. Тоді-то станеш людиною, гідною Всесвіту, що її породив, а перестанеш — бути чужинцем у власній батьківщині; перестанеш дивуватися, наче з несподіванки, із тих речей, які стаються щоднини; перестанеш залежати від того й від сього.
2. Бог бачить кожну керівну частку вільною від її посудини, від шкаралупи, від жужелю, адже він дотикає лиш того, що із нього самого випливло й вплинуло туди{437}; і дотикає лише власною мислячою часткою. Призвичаїшся робити так само — позбудешся багатьох помикань. Бо той, хто не дивиться на облегле м'ясо, — чи ж занепокоїться розглядом шат, оселі, слави й подібних обгорток і риштунків?{438}
3. Ти складаєшся із трьох частин: тіла, духу, ума. Перші дві є твоїми остільки, оскільки потребують піклування; і лише третя — справді твоя. Якщо відженеш від себе — тобто викинеш із думки — усе те, що роблять чи кажуть інші; усе те, що ти сам чи робив, чи казав; усе те, що хвилює тебе в майбутньому; усе те, що, незалежно від твого вибору, властиве тілові, яке тебе облягає, чи подиху, який тобі вроджений; усе те, що несе за собою довколишній вир, — а тоді й мисленна сила визволиться від долі й очиститься, і, нічим не пов'язана, житиме по-своєму, роблячи те, що праведне, бажаючи того, що їй припадає, мовлячи те, що істинне, — кажу, якщо викинеш із керівної частки усе, що її обсіло — чи то через пристрасті, чи то через те, що або допіру настане, або вже минуло в часі, — якщо вчиниш себе таким, як Емпедоклова куля круглява, своїй колобіжній сталості рада{439}, і навчишся жити лише тим життям, яким живеш, тобто теперішнім, — от тоді зможеш прожити увесь позосталий до твоєї смерті час незворушно, благородно і прихильно до свого генія.
4. Часто дивуюся: як воно так, що кожен понад усе любить самого себе, але те, що сам про себе визнає, ставить нижче за те, що про нього визнають інші?{440} Коли б до нього приступив хтось із богів або просто вирозумілий учитель і заборонив йому брати до серця й обмислювати те, чого він не зміг би, ледве воно зародиться, видати із себе, — і дня не витримав би! Так-от ми більше соромимося сусідів і того, що вони про нас подумають, аніж самих себе.
5. Як же це боги, так гарно й людинолюбно усе впорядкувавши, не догледіли одного, — що навіть вельми достойні люди, які немовби уклали щонайтісніший союз із божеством, призвичаївшись до божественного своїми честивими ділами й священнодійствами, раз померши — не вертаються, а цілковито згасають? А якщо воно й так, то знай: коли б мало бути по-іншому, тоді й боги учинили б інакше. Якби це було справедливо, то було б і можливо; якби було за природою, то й природа це стерпіла б. А скоро воно не так — бо ж і справді не так! — то повір, що й не мало такого бути. Сам поглянь: навіть у цих марних пошуках ти сперечаєшся з богом; але чи бесідували б ми із богами, якби не їхня превелика добрість і справедливість? А раз так, то вони не прогледять жодної неправедної чи нерозумної недбалості в облаштуванні Всесвіту.
6. Навіть там виробляй навичку, де зневірився: лівиця, через незвичку нездала до чогось іншого, тримає повід міцніше за правицю — бо до цього звикла.
7. Про те, яким треба бути і душею, і тілом, коли тебе застане смерть; про те, яке коротке життя; про безодню вічності позаду й попереду; про слабкість усякої матерії.
8. Споглядай вільні від шкаралупи причини; те, до чого зводяться вчинки; що таке страждання і що — насолода; що таке смерть і що — слава; хто винен у власному неспокої; що нікому не перешкоджає хтось інший; що усе — визнання{441}.
9. Уживаючи засад, треба бути схожим на многоборця, а не на гладіатора: цей то відкладе меча, яким орудує, то знову підхопить; а в того — руки завше при собі, йому досить стиснути кулаки.
10. Дивися, що ж то за речі: розбирай їх на матерію, причину і те, до чого зводяться.