вигасання, вигасати: див. згасання*.
визнання (ὑπόληψις) II, 12; II, 15; III, 9; IV, 3; IV, 7; V, 26; VI, 52; VII, 16; VII, 62; VIII, 40; IX, 6; IX, ІЗ; IX, 21; IX, 32; X, 3; X, 33; XI, 16; XI, 18; XI, 21; XII, 8; XII, 22; XII, 25; XII, 26; визнавати (ὑπολαμβάνω) I, 15; II, 12; III, 9; IV, 11; IV, 39; V, 12; V, 34; VI, 19; VI, 21; VI, 51; VII, 2; VII, 14; VII, 16; VII, 26; VIII, 28; VIII, 40; VIII, 44; X, 32; X, 33; XII, 4
Згода розуму* з тим, що уявлення* чи поняття* є осягальним*. Визнання є осягненням* тоді, коли впевнено й істинно погоджується з осягальністю поняття чи уявлення; в разі ж непевності або хибності, визнання зветься опінією* або гадкою*.
випадок, судьба (τύχη, ἐπιτυχία) I, 16; I, 17; II, 3; II, 17; III, 11; III, 24; XII, 27
Явище, чия причина невідома й недоступна для пізнання; в цьому полягає значення слова як терміну від побутового значення, пов'язує випадок зі «сліпим» збігом обставин. Пор. доля*.
випливати, витікати, витік: див. потік*.
виправляти(ся) (διορθόω) І, 7; І, 15; IV, 12; VIII, 16; VIII, 17; VIII, 47; IX, 35
Щодо розуму*: узгоджувати його з розумом та природою* Всесвіту*, робити правним*; щодо налаштування*, засад*, устремлінь* тощо: тривко й надійно узгоджувати їх із правним розумом. Пор. правити*.
вирозумілість, вирозуміле (ἔμφρον, φρόνιμον, φρενηρές) I, 16; IV, 38; IV, 49; VIII, 51; XII, 4; розуміння (φρόνησις) V, 10; V, 12; V, 18
Чеснота, яка полягає в знанні того, що є добро, що — зло, а що належить до серединних речей*.
витягуватися: див. простягнення*.
вільне: див. свобода*.
Всесвіт, всесвітній лад (κόσμος, τὸ πᾶν) II, 3; II, 4; II, 12; III, 2; III, 3; III, 4; III, 11; IV, 3; IV, 4; IV, 23; IV, 27; IV, 29; IV, 40; V, 1; V, 8; V, 13; V, 21; V, 32; VI, 15; VI, 24; VI, 25; VI, 36; VI, 38; VI, 40; VI, 42; VI, 44; VII, 9; VII, 25; VII, 75; VIII, 11; VIII, 15; VIII, 18; VIII, 49; VIII, 52; VIII, 54; VIII, 55; IX, 1; IX, 10; IX, 19; IX, 28; IX, 32; IX, 35; X, 6; X, 7; X, 9; X, 15; X, 21; XI, 1; XII, 1; XII, 5; XII, 23
Первісним значенням грецького слова «κόσμος» — «краса», «порядок» — відображає античне бачення Всесвіту передовсім як гармонійного, впорядкованого поєднання всього, що існує (там, де цей відтінок значення є суттєвим, термін перекладено синонімом «всесвітній лад»). Стоїки цілком погоджувалися з цією тезою, однак інтерпретували її в дусі власного вчення. На їхню думку, єдність і впорядкованість усіх частин Всесвіту* забезпечує його природа* — структурний принцип і план розвитку. Тілесним носієм цього плану є всесвітній розум*; через дух* або подих*, який становить душу* Всесвіту, розум реалізує закладене в природі, зокрема, творить предмети*, породжує живих та розумних істот і силою провидіння* впорядковує долю* кожної з них. Всі частини Всесвіту пов'язані між собою співчуттям*, їх єднає спільна* природа, яка, залежно від окремої природи кожної частки, опирається на цілість матерії*, єдність подиху* чи узгодженість розуму*.
Форма Всесвіту — знову ж таки, згідно із загальною античною традицією, — куляста. Платон обґрунтовував її досконалість тим, що лише вона дає змогу поєднати нерухомість із рухом: обертаючись довкола осі, куля завше займає те саме місце. Стоїки ж пояснювали кулястість Всесвіту його рівнонатужністю*, тобто рівновагою напружних* порухів: доцентрового — який забезпечує єдність Цілого*, і відцентрового — який творить розмаїття дій та якостей.
второпність (σωφροσύνη) III, 6; V, 12; VII, 63; VIII, 32; XII, 15; второпне (σῶφρον) III, 2; IV, 49; VIII, 1; VIII, 51; XII, 27
Чеснота, яка полягає в знанні того, що є вартим, а що не вартим жадання*.
гадка, гадати, гадане: див. опінія*.
геній (δαίμων) II, 13; II, 17; III, 3; III, 6; III, 7; III, 12; III, 16; V, 10; V, 27; VII, 17; VIII, 45; X, 13; XII, 3
В античних віруваннях демон або геній — особистий бог-опікун людини. Традиція філософського трактування генія як внутрішнього начала, що спрямовує психічні процеси людини, водночас будучи чимось іншим, ніж сама її душа, бере початок від ранніх грецьких мислителів, але стає особливо виразною в Сократа. В контексті вчення стоїків геній виступає як образний синонім розуму*, адже розум людини, якщо є правним*, зсередини порядкує її душею, водночас становлячи частку розуму Всесвіту*. Те, що правний розум є щастям для людини, обґрунтовували ще й етимологічний зв'язком між словами «δαίμων» («геній») та «εὐδαιμονία» («щастя», досл. «добрий геній»).
глузд: див. розум*.
гнів (ὀργή, θυμός) I, 9; II, 10; X, 8; X, 30; XI, 18; XI, 20; гніватися (ὀργίζομαι, θυμέομαι) I, 15; II, 1; II, 10; II, 16; V, 22; V, 28; VI, 26; VI, 57; VII, 17; VII, 26; VII, 38; VIII, 8; X, 25; XI, 6; XI, 18; негнівливість (ἀόργητον) I, 1