Частковий випадок пожадання*, пов'язаний із прагненням помсти за гадане* зло (тобто прагнення помсти як гаданого добра).
гоже, годиться (τὸ πρέπον, πρέπει) III, 2; VI, 2; VI, 30; VII, 13
Дія, що відповідає загальноприйнятим нормам, за яку не соромно перед іншими. Поняття «гожого» посідало центральне місце в моралі доби розквіту грецьких полісів, де інтереси індивіда завжди підпорядковувалися інтересам колективу. Поступово втрачає значення в добу еллінізму, коли набуває дедалі більшої ваги індивідуальність людини. У вченні стоїків «гоже» трактовано як етичне з погляду посполитої моралі, яке, однак, може походити навіть від злого налаштування*.
громада, град (πόλις) II, 16; III, 11; IV, 3; IV, 4; IV, 23; IV, 29; V, 22; VI, 44; IX, 9; IX, 23; X, 2; X, 6; X, 15; X, 33; XI, 8; XII, 36; громадянин, горожанин (πολίτης) III, 11; IV, 3; IV, 4; V, 22; X, 1; X, 6; X, 33; XII, 36; громадянство, горожанство, держава (πολίτευμα, πολιτεία) I, 14; II, 16; IV, 4; X, 29; громадське, державницьке (πολιτικόν) III, 5, III, 7; IV, 23; IV, 29; VI, 14; VI, 44; VII, 68; VII, 72; IX, 12; IX, 16; IX, 23; IX, 29; XI, 21
Класичною метафорою суспільства* всіх розумних* істот у стоїків є всесвітня громада або град (космополіс). Ця метафора — не що інше, як уявлення про давньогрецький поліс як досконалий взірець суспільного ладу (найсистемніше викладене у Платона), перенесене на цілий Всесвіт*. Град-Всесвіт населений громадянами — розумними істотами (космополітами), чиє горожанство полягає в підкоренні єдиному для всіх законові*, що ним є розумна природа; щодо громадянства й державництва в межах традиційної держави, то воно — лише частковий випадок громадянства всесвітнього, а тому має бути йому підпорядковане. Славнозвісне запозичення цього образу християнською традицією — град Божий св. Августина, тобто Церква як всесвітня громада праведників усіх часів і всіх народів.
добре спільництво (εὐκοινωνησία) XI, 20
Справедливість* щодо інших членів суспільства*.
доля (εἱμαρμένη, μοῖρα, τὸ εἱμαρμένον, τὸ μεμοιραμένον) II, 2; II, 5; III, 4; III, 6; III, 16; V, 5; V, 8; V, 24; V, 36; VII, 46; VIII, 35; XII, 3; XII, 14
Послідовність минулих, теперішніх і майбутніх подій, що становить сукупність причин*, упорядковану через промисел*; завдяки долі, кожній частці Цілого* «вділено» їй належне. На відміну від випадку*, доля доступна для пізнання мудреця.
думка1, мисль (διάνοια) III, 1; III, 5; III, 6; III, 7; III, 8; IV, 3; IV, 18; V, 16; V, 20; V, 26; VI, 16; VI, 32; VII, 2; VII, 33; VII, 34; VII, 37; VII, 60; VII, 64; VII, 68; VIII, 36; VIII, 48; VIII, 51; VIII, 57; IX, 2; IX, 28; IX, 41; IX, 42; X, 35; XII, 3; XII, 19; думати, мислити (διανοέομαι) II, 11; III, 4; IV, 3; V, 6; V, 29; IX, 29; XII, 4; XII, 31
У Платона — дискурсивна, діалектична розумова діяльність, для якої досяжна лише опінія*, тимчасом як істину можна пізнати через вищу діяльність ума — споглядання*. Стоїки, навпаки, вважали, що думка може пізнати істину, якщо її вислідом буде осягнення*, тобто визнання* осягальних* понять* та уявлень*.
думка2 (γνώμη) II, 17; VI, 30; IX, 22; IX, 32; XII, 23
Синонім до ума* з наголосом на його діяльному аспекті; в цьому сенсі наближається за значенням до «διάνοια» (пор. думка1*). Узгодженість думки з правним* розумом* називається вдумливістю*.
дух, подих (πνεῦμα, τὸ πνευματικόν) II, 2; IV, 3; IV, 33; V, 4; V, 33; VIII, 25; VIII, 56; IX, 2; IX, 24; IX, 36; X, 7; XI, 20; XII, 3; XII, 14; XII, 30
Значення терміну «дух» у стоїків досить поважно відрізняється від пізніших (зокрема, християнського) вчень про духовне, асоційованих із цим словом. Для стоїків дух — це насамперед фізіологічний процес дихання, в якому вони вбачали начало життя (запозичення з тогочасних медичних теорій). Дух, або подих Всесвіту* — це суміш повітря й творчого вогню — розуму*; цей дух проймає Ціле* і становить його душу*. З такого самого духу твориться й душа живих істот. Християнські письменники, використовуючи цитати зі стоїків у своїх творах, надавали слову «дух» у цих текстах звичного для нас значення «духовного» в протиставленні до «тілесного». Саме для того, щоби передати обидві конотації, перекладач, віддаючи українською мовою один грецький термін, чергує два слова — «дух» і «подих»
душа, душевне (ψυχή, ψυχικόν) I, 16; II, 6; II, 8; II, 13; II, 16; II, 17; III, 2; III, 4; III, 6; III, 7; III, 16; IV, 3; IV, 21; IV, 29; IV, 40; IV, 41; IV, 48; V, 5; V, 11; V, 16; V, 19; V, 26; V, 27; V, 32; V, 33; V, 34; V, 36; VI, 14; VI, 25; VI, 29; VI, 32; VI, 52; VI, 53; VII, 16; VII, 46; VII, 63; VII, 66; VIII, 28; VIII, 29; VIII, 45; VIII, 51; IX, 3; IX, 8; IX, 27; IX, 34; X, 1; X, 33; X, 36; XI, 1; XI, 3; XI, 6; XI, 12; XI, 16; XI, 18; XI, 39; XII, 7; XII, 24; XII, 26; XII, 28; XII, 29; XII, 30; XII, 32
Життєве начало кожної істоти, її власний подих*, який її проймає і спричиняє всі життєві процеси. Залежно від того, чи розвинулася вогниста частка насінного* розуму*, домішана до подиху*, тобто чи з'явився в керівній частці* душі ум*, душа є розумною* чи нерозумною*. Подібно до душі Всесвіту*, душевна діяльність кожної істоти виявляється у потузі* або напружному* порухові — доцентровому та відцентровому; переважання першого чи другого є, відповідно, зіщуленням* та простягненням*, а їх частковими випадками — ухиляння* й жадання*, котрі, своєю чергою, призводять до устремлінь*. У розумної істоти до цих функцій додається ще й діяльність ума. Підпорядкування душевних порухів правному* розумові забезпечує безпристрасність*, рівноплинність*, рівний дух*. Пов'язана з ними рівнонатужність*, тобто рівновага відцентрового й доцентрового напружних порухів, надає душі обрису правильної кулі, уподібнюючи її до кулястої форми досконалої розумної істоти — Всесвіту.