Нікуди він не поїде. Є на це й інші причини. Адже він не може покинути Рут, а також матір і батька, які, хоч і не розуміють, але потребують його, він це бачить по їхніх очах, а надто тепер, коли Бена не стало, а оце пішла з дому й Еліс. Вони не переживуть, якщо й він утече. Джо знав себе, розумів, що дуже схожий на Бена, а тому він, хоч і по-своєму, повинен заступити брата. Десь за рік він закінчує школу, а тоді піде працювати до Райдела, стане лісником або єгерем.
Джо перевернувся на спину і подивився на безкрає голубе небо. Потім заплющив очі і відчув, як обертається земля, заколисуючи його.
Наближався кінець року, усе готувалося до зими, папороть і трава на вигоні зморщилися, зів’яли і потемніли. Про смерть Бена Брайса дехто уже забув, а дехто ще пам’ятав. Та ця смерть у той чи в інший спосіб зачепила усіх, і наприкінці року це відчув кожен.
Дружину Ратмена відвезли за багато миль до лікарні, а її немовля — до сестри, отже, Ратмен лишився сам. Він молився в темному будинку, плакав, інколи згадував про Рут Брайс і тоді вірив, що зможе пережити своє горе. Але щоночі лежав з розплющеними очима і почувався далеким і від людей, і від бога, а ще далі від істини і будь-якої надії. Ночі здавались йому нескінченними, але й дня йому не хотілось бачити, коли нарешті він просотувався крізь штори.
Хоч Еліс Брайс і не виходила з дому, люди однаково довідалися про все і пліткували, а в Роба Фолі була вже інша дівчина, Енні Петерс; вона була за прислугу в Райдела і щонеділі приходила в дім коваля, і теж думала, що кохає його. Люди жили, працювали, готувалися до зими. В одну з листопадових ночей помер у своїй халупі старий Муні, а ворон сидів нашорошений і мовчки дивився на тіло хазяїна. Минуло аж три тижні, перш ніж Поттер знайшов його мертвого, гуляючи з собакою біля халупи. Поттер знову опинився віч-на-віч зі смертю і сумно похитав головою: тепер це була холодна, самотня й невтішна смерть — кому й коли було якесь діло до старого Муні?
У домі на Фос-Лейн Дора Брайс усе ще не згадувала про свою дочку, але, сидячи вечорами біля каміна, вона відчувала, як у ній зроджується цікавість до майбутньої дитини. Уночі, знаючи, що дружина не спить, і згадуючи, скільки нещасть спіткало їх цього року, Артур Брайс обнімав її своєю скаліченою рукою і бажав, щоб він був іншим чоловіком, здатним утішити її й підтримати. А нагорі, перед тим як лягти спати, Джо тихо зачиняв прадідову скриню і відсовував її у самий куток кімнати, за завісу.
Ударили перші морози, і все вкрилося льодом, вода в баках і стічних трубах позамерзала, а на подвір’ї Райделової ферми звисала з кранів, мов сталактити. Але сніг усе не випадав. Уночі вівці спускалися на поля і тулились одна до одної, важкі й незграбні під грубою збитою вовною
Настав грудень. Була неділя. Вийшовши з чорного ходу надвір, Рут пройшла садом і спинилася між яблунями, на тому самому місці, де була того полудня, коли відчула, що Бен помер. Стояла і вдихала морозне нічне повітря. Трава й бадилля городини були вкриті інеєм, мов цукровою пудрою.
Вона зовсім самотня. І все ж таки не самотня. Вона та сама Рут Брайс. І все ж таки не та сама. Вона й досі любить Бена і хоче, щоб він був з нею, і досі не знає, як житиме далі. Та повинна жити від дня до дня. Тепер зима. Але настане й весна.
Підібгавши ноги і склавши руки на округлому животі, спала у своїй кімнаті Еліс. Рут не знала, ні що вона почуває, ні що думає, і, можливо, вони так і не полюблять одна одну, так ніколи й не стануть близькими. Та поки що горе і пам’ять про Бена зблизили їх, і вони якось жили, чекаючи народження дитини. Джо провідував їх. А якось зайшов і Артур Брайс, і, хоч він майже не розмовляв, Рут зраділа — ці відвідини були приємні для Еліс та й для неї також. Бо вона вже чула про смерть Муні — і її страшенно вразило, як це людина може померти, не маючи ні рідних, ні друзів. Вона не допустить, щоб таке сталося з тими, хто близький їй.
Рут провела рукою по стовбуру яблуні. Потім повернулась і пішла стежкою до будинку, де вже не було порожньо, де жила не тільки вона. «О, Бен!» — мовила вона, майже викрикнула його ім’я.
Уже на порозі вона озирнулась і побачила, як, скрадаючись, пробігла через садок лисиця. Та кури були вже замкнені, у безпеці, і лисиця побігла далі через луку до темного лісу.
У світлі місяця, що плив у небі, нерухомо, мов вирізьблений із граніту, стояв віслюк Валаам.
Рут зачинила двері.
З англійської переклала Оксана ТАРАНЕНКО