Фіцовський намагався підбадьорювати її своєю завзятістю. Розповідав про нові знахідки. Про пакет листів Бруно, знайдений у Дрогобичі на горищі будинку на Флоріанській (чому лише тепер?) учнем Шульца. Про пошуки металевої посудини в Лодзі (на подвір’ї, навпроти вікна), в якій Марія Хазен сховала листи… Про збірку листів Налковської („прекрасні листи Шульца та його літографії”), що стали попелом у повстанській Варшаві. Про розсіяні по багатьох адресах малюнки…
І врешті почав надсилати виписані ним уривки з тих листів, які невдовзі мав опублікувати. До Романи, до Анни, до Марії Хазен… По шматочку, по кілька листків. Може, боявся налякати мене тим, що там відкрию.
Але теперішня Юна вже не така перелякана.
Переглядаю ці листи. Гортаю. Кілька жінок, паралельні зізнання, схожі перепади настрою. Незмінне встановлення рекордів на змінній шкалі депресії, навіть тоді, коли мені здавалося, що створюємо щось спільне. Весна 1934, наша весна…, „незрозумілий страх, тривога, смуток життя…” І так постійно.
Не дозволяти собі надто глибоких роздумів. Це нічого не змінить. Так, я відчула певне задоволення від того, що інших приятельок ти трактував аналогічно. Мусили звикнути до обіцянок і небезпек, домовленостей про візит на Великдень, які виконувалися лише на Різдво — раз через грип, іншим разом через нежить племінника. Відкладання, вибачення, анулювання, збентеженість, шкільні обов’язки, хвороба сестри, надто короткий день, надмірна втома. Більші або менші перепони, біг з перешкодами, в’янення весни, гниття осені. Повний місяць.
Тоді я не бачила цього так чітко, але тепер… у кожному жесті, слові, подихові впізнаю тебе.
Іноді думала — коли б не війна… Але якби вона поклалася на іншого чоловіка? Красивого самця або цинічного кар’єриста. Тоді б усе відбувалося інакше. Та чи була б вона щаслива? Більше реалізована? Її живіт мав би досвід сумнівного благословення народження. Мала б заради кого повертатися додому, смажити картоплю й робити котлети, допомагати з домашніми завданнями, турбуватися, а згодом няньчити онуків. А каталожні картки все одно б могла собі заповнювати. Тільки про що? Які?
— КРОХМАЛЬ. Картопляний крохмаль з водою, захищає тканини — білизну, сорочки, носові хустинки. Також використовується проти висипки (у немовлят).
— ПРАСУВАЛЬНИЙ ВАЛИК. Прасування з використанням валиків (постіль, скатерті, рушники). Осередок товариського життя в житловій дільниці. Як вивести плями (кров, порічковий сік, червоне вино… зайве викреслити).
— ПОМІДОРОВА ЗУПА? Беремо кілограм стиглих помідорів й увесь свій відчай…
— КОЛЕЖАНКИ З РОБОТИ? Кузини Баби-Яги, схрещені з Пінокіо?
Дійшла до патетичного висновку, що його — Бруно — життя насправді було гімном самотності. Це слово-символ, ідол, що на нього молився, найчастіше траплялося в листах. Її чи більше самого себе він обманював у їхніх стосунках? Адже писав до Віткаци, що самотність — це той реагент, який спричиняє ферментацію дійсності, утворення осаду „фігур і кольорів”. І що без самотності — справжньої, такої, яка дарує творцеві лише йому призначений ч а с, не можна творити. А листи? Вони належали до того самого світу, чи лише намагалися обдурити життя?
Уривки з листів, які почала одержувати від Фіцовського, здається, давали відповіді на ці запитання. Вона давно це підозрювала. Тепер все більше переконувалася, що це Бруно не грав з нею чесно, що зраджував її під час усіх їхніх стосунків. Не фізично, але, мабуть, набагато болісніше. За її спиною — хоч, звісно, мав на це право — писав про неї, про себе до інших жінок. Радився з ними, ділився сумнівами. Те, що її так вразило в листі до тієї якоїсь Роми, виявилося лише прелюдією.
Тут, в уривках, вручну переписаних Фіцовським, вона могла прочитати й про інші справи — про катовіцькі проблеми з пропискою[189], про її та його даремні старання, про самотність, яка йому, здається, більше до душі, ніж стосунки з будь-ким… Шкода.
Але він мав свої пояснення цього, свою концепцію незайманого часу, якого він ні з ким не може ділити, якщо з нього має народитися щось творче. Іншого часу — нечистого — було більше.
Бо треба було щось владнати в текстильній чи ліктьовій крамниці, у пекаря чи кравця, у кого завгодно в якій завгодно справі, навіть якщо йшлося про таку шляхетну мету, як купівля паперу для малювання. Використаний на це час був неминуче брудний, зужитий, вкрадений у того справжнього, єдиного, призначеного для творчості. Яка вимагала винятковості. Коротка розмова з продавчинею квітів, хвилини, проведені у шевця, у школі, у мельника і ще хтозна в кого позбавляли святості цю смугу світла, яку іноді тобі вдається видобути із себе. Не можна порушувати святості нічим не забрудненого часу. Його творчого підґрунтя.
189
Бруно Шульц та Юзефіна Шелінська хотіли прописатися в Катовіцах, щоб згодом там побратися, позаяк на колишній прусській території Другої Речі Посполитої (1918–1939) не діяла заборона шлюбів між католиками та юдеями. З метою одруження із Шелінською 1936 року Шульц офіційно вийшов з Дрогобицької єврейської громади і до кінця життя залишився у статусі невіруючого.