Одначе на ділі гетьман рідко коли правив цілком самовладно: здавна повівся звичай, що про важніші справи він радився з близькими до себе старшинами, себто з ґенеральною старшиною й полковниками, а як коли, то й з іншою полковою старшиною й сотниками. Поволі установився звичай, що ці старшини зїздилися реґулярно до гетьманської резиденції кілька разів на рік, звичайно на свята: Різдва, Великодня, Спаса, Нового року, й тоді відбувалася сесія ради, де обмірковувалися важніші справи: про орґанізацію способів оборони краю, про намічення кандидатур на важніші посади, про важніші справи адміністраційного, судового й господарського характеру. Спробу зафіксувати звичай старшинських зїздів законом і зробити їх державною установою зроблено аж геть пізніше, у відомій конституції гетьмана Орлика 1710 року, коли постановлено скликати «Ґенеральну Раду» (себто раду старшин) тричі на рік: на Різдво, на Великдень і на свято Покрови. Дослідник, який уперше звернув увагу на інституцію Ради Старшин (Л. Окиншевич) і який докладно розглянув її історію та її функції, зближує Старшинську Раду з Радою Панів Великого Князівства Литовського, з Боярською Думою Московського царства й з сенатом західньо-европейських держав.
Загальна козацька рада (іноді звуть її Ґенеральною Радою) відживає по смерті Богдана Хмельницького і входить у широку практику в часах Руїни, коли так часто мінялися гетьмани й заходили ріжні політичні переміни. Деякі з цих рад (наприклад Корсунську в жовтні 1657 року) сучасники називали «соймом», але ця назва не вдержалась, і рада залишилася «радою». Одначе більшість цих рад, щодо свого характеру і щодо представництва на них, мали дуже випадковий характер, у залежності від обставин моменту. В усякому разі можна спостерегти тенденцію обернення ради з чисто військової, козацької установи в орґан державний, який вирішує загально-державні справи і в якому беруть участь представники й інших суспільних верств, окрім козаччини: духовенство, міщанство, а іноді (як це було на відомій «Чорній Раді» 1663 p.) й поспільство. Найчастійше збиралися ради — й старшинська, й загальна, себто Ґенеральна Рада, — за П. Дорошенка. З усіх українських гетьманів XVII століття Дорошенко був, коли можна так висловитись, найбільш конституційним гетьманом.
На лівобережній Гетьманщині вже від часу Многогрішного Ґенеральна Рада помалу завмирає або тратить свій первісний характер демократичного орґану вияву суверенної волі козацького «народу». Навіть коли такі ради й скликаються (виключно для обрання нового гетьмана), то вони є, як висловлюється Л. Окиншевич, «свого роду врочистою окрасою, що санкціонувала рішення, що їх de facto встановляла рада старшинська». У XVIII ст. Ґенеральна військова рада в своїй дальшій еволюції стає вже справжньою фікцією.
Українська козацька держава задержала свою військову орґанізацію, яка повстала в момент революції Богдана Хмельницького й трималася з огляду на потреби військового часу. Навіть сама офіціяльна назва держави звучала: «Військо Запорозьке» і в такій формі дожила до XVIII століття. Офіційний титул голови держави, гетьмана був: «Гетьман Війська Запорозького». Пізніше писалося: «Гетьман Військ Його Царського Пресвітлого Величества Запорозького обох берегів Дніпра», для підкреслення царської зверхности й аспірацій лівобережних гетьманів до утраченого Правобережжя.
На чолі центральної управи держави стояла під проводом гетьмана колегія ґенеральних старшин, яка складалася з писаря, обозного, хорунжого, бунчужного, осавула й судді; всі вони спочатку носили титул «військових», але вже за Б. Хмельницького стали титуловатися «ґенеральними», становлючи «ґенеральну старшину». Всі ці посади відомі нам у козаків вже від початку XVII століття, а деякі (писар і осавул) ще від кінця XVI віку. Функції Ґенеральних старшин були такі: Ґенеральний Писар звичайно був один; він завідував гетьманською канцелярією, провадив дипльоматичні зносини і взагалі виконував функції міністра закордонних справ; чужинці називали його здебільшого «канцлером». Ґенеральний Писар сам по собі був близький до гетьмана, і такий писар, як Іван Виговський, що весь час гетьманування Хмельницького займав цей уряд, дуже підніс значіння уряду Ґенерального писаря. Клейнодом — атрибутом уряду Ґенерального писаря була державна печать, яку він переховував і прикладав до важніших актів. Ґенеральний Обозний спеціяльно завідував Ґенеральною Військовою Арматою, але в його руках зосереджувалося взагалі все військове управління Гетьманщини, і він був, перекладаючи на сучасну термінольогію, ґенерал-квартирмейстром і ґенерал-інженером української армії. Він мав у себе ціле управління: свого осавула, хорунжого, економа, гарматного писаря, отаманів і окрему канцелярію. Мав він і свого заступника, «наказного», звичайно в часі своєї відсутности. Загалом кажучи, Ґенеральний Обозний виконував функції військового міністра.
Ґенеральних Суддів звичайно було два й завідували вони, як показує сама назва, судовими справами. Ґенеральні судді вирішували в XVII ст. ті справи, які безпосередньо до них впливали, звичайно по скаргах, що подавалися самому гетьманові. Судив Ґенеральний суддя сам один, лише за участю судового писаря. Ґенеральні судді виїздили часто на місця розглядати й вирішувати справи, що там виникали. Вже пізніше, в XVIII ст. Ґенеральний Суд зробився вищою апеляційною інстанцією. Ґенеральні Судді мали свої атрибути влади: «комишину» або «трость судейську» (іноді звали її «ліскою судейською»), яка доручалась їм при виборі на посаду й яку вони складали, коли покидали свій уряд.
Уряди Ґенерального Осавула (їх було завжди два), так само як і Ґенерального Хорунжого та Ґенерального Бунчужного не мали стисло зазначених функцій: носії цих урядів виконували важніші доручення гетьмана, командували військом, їздили послами. Чужинці називали їх ґенерал-адютантами гетьмана. Ґенеральний хорунжий і бунчужний мали ще й церемоніяльні функції: перший у врочистих випадках тримав військову корогву, а другий — бунчук. У XVIII ст. до ґенеральних старшин прилучено ще й Підскарбія Ґенерального, який завідував фінансами.
Кожен із ґенеральних старшин, окрім звичайних своїх функцій, виконував ріжні важніші доручення гетьмана як військового, так і цивільного характеру, а всі разом Ґенеральні старшини творили його найближчу державну раду, його, як висловлюється М. Грушевський, «штаб», або «кабінет міністрів». Л. Окиншевич називає колєґію ґенеральних старшин у цілості «обмеженим постійним кворумом Ради Старшинської», або ж її «малим пленумом». Ґенеральну старшину обирано на Ґенеральних Радах (коли обирано й гетьмана), на зїздах Ради Старшин, а іноді призначав і сам гетьман. Ґенеральна Старшина одержувала з військового скарбу платню; ця платня установляється по всіх договорах, починаючи від 1654 року, так само, як і платня гетьманові (наприклад, Коломацькі статті 1687 року говорять про 1000 золотих червоних річно гетьманові, 1000 золотих польських ґенеральному писареві, по 300 зол. пол. суддям і т. д.). Але не ця, розмірно невелика платня була джерелом для прожитку, а так звані «ранґові маєтності», про які мова буде далі. Дехто з дослідників гадає, що платні грішми не виплачувано старшині зовсім, як не виплачувано її й рядовим козакам.