Чутки, що на Гетьманщині стало легше жити, дійшли й до запорожців і сприяли тому, що вони рішили повернутися з еміграції. Протягом 1712-28 років запорожці мали свою Січ на долішньому Дніпрі в Олешках; проти теперішнього Херсону. Перебування під ханською протекцією було для запорожців дуже тяжке. Татари безперестанно їх кривдили й утискали, вплутували в свої усобиці й потім жорстоко мстилися. Головне, відрізані від економічного звязку з Україною, для котрої вони служили посередниками в торговлі з півднем, запорожці страшенно бідували й з тяжкою бідою здобували засоби на життя. Весною 1728 року скинуто з отаманства Костя Гордієнка, непримиренного ворога Москви, й гору взяла партія, яка стояла за порозуміння з російським урядом і за випрохання амнестії. Запорожці пересунулися ближче до гряниць Росії й почали прохатися в російське підданство. Але скоро знову перемогла антиросійська партія. Гордієнко випрохав у татарського хана пробачення, і запорожці знов оселилися близько устя Дніпра, в сусідстві з Кримом. В 1733 р. Гордієнко помер. Росія готовилася до війни з Кримом і сама була дуже зацікавлена в тому, щоб прихилити до себе запорожців. З обох боків почалися переговори; в початку 1733 року запорожці отверто перейшли на бік Росії і вже в травні того ж року заклали собі Нову Січ над Річкою Підпільною, малому допливі Дніпра, близько містечка Никополя на теперішній Катеринославщині. Цариця Анна Івановна вислала запорожцям військові клейноди й грошові подарунки. Акція Орлика, щоб не допустити до цього порозуміння з Росією, не мала успіху. Запорожці літом 1734 року (вже по смерті гетьмана Апостола) склали в Лубнях на Полтавщині умову з представниками російського уряду з таких пунктах: 1) всі «провини» запорожців прощаються й зони дістають повну амнестію, 2) запорожці дістають усі свої землі, цілу теперішню Катеринославську губернію, 3) вони можуть жити по своїх порядках і звичаях, 4) підлягають під військовим оглядом начальникові російського війська, розложеного на Україні, і 5) дістають від російського уряду 20.000 рублів річно. Запорожці взяли дуже живу участь у турецькій війні, яка скоро по тому наступила, й принесли російській армії значну поміч. З національного погляду обєднання запорожців із Гетьманщиною було певним позитивним фактом, хоч одночасно з тим тратилася остання реальна сила, яка стояла в отвертій опозиції до російської політики в її централізаторських змаганнях.
Гетьман Апостол помер 17 січня 1734 року. Його шестилітнє гетьманування було короткою яснішою смугою на темному тлі українського життя після упадку Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана супроти російських і місцевих українських властей. Хоча не всі його заходи щодо піднесення економічного добробуту краю й полекшення становища населення були доведені до кінця, проте Гетьманщина вільніше зітхнула й відпочила після страшного терору, під яким вона жила майже двадцять років.
Література до розділу 8
Ол. Грушевський, По катастрофі 1708 року. Розкватирування російських полків на Україні, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 78, Львів 1907; його ж: Воєнні роботи; там же, т. 80, Львів 1907.
Ол. Радакова, Українські козаки на Ладозькім каналі, там же; т. 12, Львів 1896.
В. Дубровський, Про гилянський похід 1725 року, «Ювілейний Збірник на пошану М. Грушевського», т. І, Київ 1928.
Типові представники старшини по-мазепинських часів:
А. Лазаревскій: Очерки малороссійскихъ фамилій: Галаганы, «Русскій Архивъ», 1875, т. І; Кочубеи, там же, 1876 кн. XII; його ж: Семья Скоропадскихъ, «Историческій ВЂстникъ», 1880, кн. II; його ж: Люди Старой Малороссіи: Милорадовичи, «Кіевская Старина», 1882, кн. III; Марковичи, там же, 1884, кн. І.
В. Модзалевскій, ґенеральный судья Иванъ Чарньшъ й его родъ, там же, 1904, кн. III-V.
С. Моравскій, Федоръ Лисовскій 1709-1722, там же, 1891, кн. IX і X.
Ор. Левицький, 3 ростриги сотник, «Літер.-Наук. Вістник», 1918, кн. І.
Т. Коструба, Гетьман Іван Скоропадський, Львів 1932.
В. Модзалевскій, Слухи о назначеніи Кантакузина гетманомъ Малороссіи (1718), «Кіевская Старина», 1904, кн. VI.
С. Соловьевъ, Исторія Россіи, тт. 18 і 19 (книга IV), вид. «Общественная Польза».
Економічне життя Гетьманщини після Мазепи:
І. Джиджора, Економічна політика російського правительства супроти України в 1710-1730 роках, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка» тт. 97, 101, 103 і 105, Львів 1910-11 і окремо; передруковано в збірці: Ів. Джиджора, «Україна в першій полов. XVIII віку», Київ 1930.
М. Слабченко, Хозяйство Гетманщины въ XVII-XVIII ст., т. 3, Очерки торговли и торговаго капитализма, Одеса 1923.
В. Руднев, Фінансовий стан Гетьманщини за Петра І, «Науковий Збірник за рік 1925», вид. Історичної Секції Укр. Акад. Наук, Київ 1926.
Мик. Тищенко, Нариси історії зовнішньої торговлі Стародубщини в XVIII ст., «Записки Іст.-Філол. Від. Укр. Акад. Наук», т. XXVI, Київ 1931; його ж: Форпости, митниці та карантини на західньому пограниччю, в звязку з зовнішньою торговлею України в XVIII ст., «Історично-Ґеоґрафічний Збірник», вид. Укр. Акад. Наук, Київ 1931.
В. Дубровський, До питання про міжнародню торговлю України в першій чверті XVIII ст., «Записки Істор.-Філол. Відд. Укр. Акад. Наук», т. XXVI, Київ 1931.
Д. Олянчин, До історії торговлі Руси-України з Балтикою, зокрема ж Стародуба з Кеніґсбергом наприкінці XVII і поч. XVIII ст., Жовква 1932.
А. Оглоблинъ, Очерки исторіи украинской фабрики. Мануфактура въ ГетманщинЂ, Київ 1925.
В. Модзалевський, 3 історії книги на Україні, «Книгарь», 1918, ч. V.
M. Тищенко, 3 історії торговлі книжками в XVIII ст., «Україна», 1929, липень-серпень.
Малоросійська Колєґія й Павло Полуботок:
А. Ефименко, ДвЂнадцать пунктовъ Вельяминова, «Кіевская Старина» 1888, кн. II і збірн, «Южная Русь», т. II, Петербурґъ 1905.
І. Джиджора, Реформи Малоросійської Колєґії на Україні в 1722-23 р., «Ювілейний Збірник M. Грушевського», Львів 1906, і в книзі «Україна в першій полов. XVIII в.», Київ 1930.
А. Лазаревскій, Павелъ Полуботокъ, «Русскій Архивъ» 1880, кн. I.
H. Koстомаровъ, Павелъ Полуботокъ, «Собраніе Сочиненій», кн. 5, т. XIV, Петербурґъ 1905.
Я. Ш(ульгин), Павелъ Полуботокъ, полковникъ черниговскій, «Кіевская Старина», 1890, кн. XII.
В. Модзалевскій, П. Л. Полуботокъ, «Русскій Біоірафическій Словарь» (Плавильщиковъ-Примо), і окремо, Петербурґъ 1904.
M. Василенко, Павло Полуботок, «Україна», Київ 1925, кн. VI.
С. Соловьевъ, Исторія Россіи, т. 22-23.
Гетьманування Апостола:
Ів. Джиджора, Нові причинки до історії відносин російського правительства до України в 1720 і 1730 рр., «Записки Наук. Тов, ім. Шевченка» т. 61, Львів 1904 і в збірці «Україна в першій полов. XVIII в.», Київ 1930.
Е. Радакова, Гетманъ Д. Апостолъ въ роли колонизатора, «Кіев. Стар.», 1891, кн. VI.
Пр. Нечипоренко, Про «порції»та «рації» на Гетьманщині 1725-1750 р., «Записки Істор.-Філологичного Відділу Укр. Академії Наук», т. XX, Київ 1928.
В. Mякотинъ, Очерки соціальной исторіи Украины въ XVII-XVIII вв., т. І, в. II, Прага 1926.
С. Соловьевъ, Исторія Россіи, т. 23.
Розділ 9
Друга Малоросійська Колєґія. Російсько-турецька війна 1734-1740 років та її тяжкі наслідки для гетьманщини. Кирило Розумовський гетьманом. Напрямок його діяльности. Судові реформи. Зріст значіння старшини. Скасування гетьманщини. Петро Румянцев малоросійським ґенерал-ґубернатором. Скасування української автономії. Історичне значіння гетьманщини.
Ще за життя Данила Апостола російський уряд вирішив не допускати по його смерті вибору нового гетьмана й повернутися до системи Малоросійської Колєґії. Апостол, умираючи, хотів був передати владу ґенеральній старшині, але з Петербурґу прийшов наказ перебрати правління по смерті гетьмана царському при ньому резидентові, ґенералові Наришкіну. Зараз же по смерті Апостола відбулася в Петербурзі нарада членів уряду, на якій винесено ухвалу, апробовану царицею Анною, щоб нового гетьмана не вибирати, а доручити управу Гетьманщиною Малоросійській Колєґії, як це вже було після Скоропадського. Ухвалу про невибір гетьмана рішено держати в тайні, щоб не викликати незадоволення на Україні.