Третій напрямок полягає в тому, щоб звернутися до всього того, що показують перші два, аби вийти на тісне порівняння з Передньою Азією. Винятковість Греції проглядає з нього ще більш виразно. Найпростіше й найефективніше подивитися на політичний і трансполітійний режими. Режими в Греції еволюціонували від найпомірнішої ієрократії — яку Гомер описав у феаків — до демократії, призначеної для обраної меншості громадян. Ми бачимо тут різкий контраст з ієрократичними режимами з сильною тенденцією до абсолютизму в Азії. Глибока й непереможна відраза греків до азійських політичних звичок стає при цьому зрозумілою: азійська система означає для них підкорення. Морфологія та політичний режим виводять нас на паралель «грецьке/азійське», в якій абсолютні ієрократичні режими, контрольовані коаліцією палацу, храму й ринку, протистоять малесеньким політіям, якими керують аристократи й олігархи, живуть дражливими, сварливими, войовничими вузько місцевими інтересами й дуже мало здатні до послідовної зовнішньої експансії.
Щодо трансполітійного режиму, то він проявляється в Греції механізмами змінних коаліцій і постійних перестановок, здатними зберегти незалежність кожного полісу. Таке становище визначає культурний простір федерального та ієрократичного типу, позбавленого, проте, будь-якого центру чи верхівки, яка могла б контролювати все ціле. Азійську модель можна визначити як таку, що «роздувається в замкненому універсумі», адже в ній фази жорсткої імперіалізації та експансії на великі відстані чергуються з періодами хаотичного розсіяння та стискання.
Напрошується певний висновок. Так само як для римлян Александрія була не в Єгипті, а біля Єгипту, так і Греція ніколи не була в Азії, вона завжди була поруч із нею: біля Азії, але не в Азії. Цим оригінальним і, можливо, унікальним в анналах людства становищем пояснюється те, що Греція, попри свою домінантну географічну орієнтацію, залишалася готовою для можливого внеску в європейську історію. Сама ідея Європи, а про слово годі й казати, є грецькою. І для апологетів цього слова та ідеї Європа саме й була «не-азійсь-ким» грецьким світом. Європейська історія є історією поступового — впродовж понад дві тисячі років — розширення ідеї Європи так, аби збіглися уявлення та реальність уявленого культурного ареалу. Повільне й хаотичне наближення цього збігу конкретизувалося не стільки через розширення, скільки через гігантський поступовий рух центру ваги ареалу з південного сходу на північний захід. Вирішальним чинником, який сприяв цьому перенесенню центру ваги стала римська фаза європейської історії.