За відсутності моделі, нав’язаної панівним центром, варіації можуть розвиватися з більшою свободою. Вона робить варіації чутливішими до чинників, які не мають органічного зв’язку з цією культурною продукцією. І знову типовим виступає живопис. Інтелектуальний ренесанс відриває його від візантійської ікони. Реформа церкви кладе край школам і пошукам, що ведуться в країнах, які перейшли в протестантство. Секуляризація прирікає релігійний живопис за браком замовлень. Незалежність, політична свобода, певна уніфікація умов, протестантство, економічний добробут і законна гордість за ці успіхи накладають свій відбиток на голландський живопис у XVII ст. у напрямку, який чудово висловив Гегель, говорячи про «свято мистецтва». Свобода у варіаціях збільшує також вірогідність того, що одна з них розвинеться в зміну й у докорінну інновацію. Стає неможливим писати так, неначе Караваджо ніколи не писав. Хоча він не був прибульцем і виразно вписувався в класичну і маньєристську лінію, але він вніс нове стосовно неї та проти неї. Обидва наслідки свободи змушують діалектику тем і варіацій рухатися нерівнішим і хаотичнішим шляхом і позбавляють її видимості органічного розвитку в часі. Європейська культурна історія — це історія в суттєвому сенсі слова водночас випадкова й збагненна. Вона ділиться на великі фази, щодо яких неможливо передбачити навіть у ретроспективному плані послідовні стани детерміністської системи. Але коли історія вже стала минулим, завжди з’являється можливість знайти слушні пояснення. Стверджуючи, що Чи-мабує повинен був привести до Кандинського і Мондріана, не можна переконати, що будь-яке фігуративне мистецтво має кінець кінцем стати чистим і вичерпати себе в абстракції. Легше переконатися, що абстракція може бути спокусою та виходом для митців, зваблених спекуляцією про мистецтво як абсолют або як шлях до Абсолюту в середовищі, просякнутому ідеологією генія та нав’язливо переслідуваному думкою, що його ключовою ознакою є оригінальність.
Виникнення й утвердження монархій у стабільних політіях штовхають у діаметрально протилежний напрямок, сприяючи або навіть нав’язуючи унітарну, ієрархічну, однобічну структуру. У кожному політичному контексті здійснюється тиск у напрямку класицизму, який потрібно імітувати і яким потрібно захоплюватися як таким, що його не можна обійти. Французька трагедія, досягши свого ідеального вираження в другій половині XVII ст., прийшла до стану, коли протягом століття тисячі авторів писали тисячі класичних трагедій, і всі вони зазнали колективної катастрофи, за винятком хіба що Вольтерового «Заїра». З цього перевертання культурної європейської моделі народжуються потужні регіональні традиції, які більше схожі на органічний розвиток у часі актуалізованих тем. Філософська, історіографічна, соціологічна творчість характеризується вираженою різницею стилю в англійській, французькій і німецькій традиціях. Англійський стиль проявляється в індуктивному підході, лаконічності, фактичності, заклику до здорового глузду, граціозності та манері торкатися чогось, не зачіпаючи його, яка може бути досконалою тільки в адекватному вхоплені предмета. Німецький стиль тримається за цю останню рису й прагне пояснювати її в максимально вичерпний спосіб: усе в ньому викладається та розбирається виходячи з самих основ. Французький стиль використовує дедукцію й частіше вдається до фігур риторики для продукування творів, які вирізняються зв’язністю й елегантністю творчого процесу. Це — стилі й варіації, які позначаються на формі, не торкаючись суті, ба більше, правдивості чи неправдивості того, що викладається. Можна в усіх трьох стилях побачити безглуздості й глибокі істини. Регіональні традиції, хоч якими б однобічними вони були, не мають змоги замкнутися на самих собі. Вони змушені відкриватися назовні та підкорятися інноваціям і змінам. Перетинання двох моделей: однієї, що домінує на європейському рівні, та іншої, більш впливової на рівні політій, надає варіаціям значного регіонального забарвлення, і при цьому не розкривається та не приховується той факт, що вони завжди прив’язані до суто європейських течій, народжених, своєю чергою, у тій чи тій політії.