Виходячи з цих передумов, можна уявити, що певна когнітивна варіація на когнітивні теми в Європі привела до перетворення, яке виявляється в ретроспективному плані дійсним не на рівні цивілізації — це було б звичайне пізнання на кшталт європейського, як у інших місцях ми стикаємося з пізнанням по-китайському чи по-індійському, — а на загальнолюдському рівні. Цей доступ до загального через випадковість може бути полегшений потенційним статусом цивілізаційного чинника в Європі. Дієвці, які включилися в процес пізнання, можуть покласти на себе зобов’язання аскетизму в напрямку до загального, прагнучи позбавитися своєї культурної індивідуалізації. Хоч як це парадоксально, але в європейському контексті аскетизму дотримуватися легше. Так, деякі вихідці з Мілета, Ефеса, Галікарнаса та інших полісів Іонії можуть пересвідчитися, що способи мислення, здобуті в їхніх рідних осередках, занадто обмежені, вони можуть зажадати піднятися на ширшу точку зору, досягти іонійського способу мислення, дійти до виділення грецької манери й, отже, вийти на суто людський рефлексивний принцип у тому сенсі, що, коли його виділити й систематизувати, його зможе перебрати будь-яка людина, без жодного особливого окультурення, якщо вона має потрібні природні здібності та навчилася їх використовувати. Потенційність культурного рівня реальності цивілізації полегшує доступ до також потенційного загальнолюдського рівня, оскільки обидва вони мають будуватися на основі одної актуалізації: якщо пощастить ухопити один, то з’явиться можливість ухопити й другий. І навпаки, коли рівень, що знаходиться по цей бік загального, актуалізується в реальній цивілізації, то, з одного боку, немає потреби будувати його абстрагуванням від окреміших актуалізацій, а з іншого — дієвці стихійно змішують цей рівень із людським і це перешкоджає будь-яким зусиллям у просуванні до просто людського. Нинішня можливість «культурно акліматизуватися» до китайської чи індійської цивілізації та взяти в них усі необхідні знання, щоб приблизно розбиратися в людських загадках, запобігає будь-яким зусиллям заглибитися чи поглянути вище в сенсі абсолютно людського.
Дія уможливлює зовсім інший спосіб узагальнення. Щоправда, ідеться не про власне узагальнення, а про зіставлення індивідуалізацій аж до можливого включення їх усіх. Цей спосіб народжується з того, що дія не має доступу до загального: вона, за своєю природою, особлива, а отже, культурно детермінована. Не можна побудувати святилище взагалі, воно обов’язково буде південнофранцузьким-романсько-хрис-тиянським або китайським-корейським-буддійським. Відсутність імперії та єдиного й одноманітного релігійного й ідеологічного апарату змогла запобігти нав’язуванню якоїсь моделі та сприяє дослідженню поля можливих форм. Рефлексивне знання можливих форм святилищ змогло вийти в Європі за межі поля, позначеного віхами протягом двох-трьох століть по наверненню Костянтина, щоб доступитися до практично незміренного поля можливостей, означуючи як святилище будь-який простір чи об’єм, відмежований у такий спосіб, що він дає змогу отримати нинішній досвід відокремленості священного від мирського. Але нескінчене розширення поля можливостей, доступного для дії, не робить його через це загальним у тому сенсі, в якому загальним є наукове чи рефлексивне раціональне твердження. Будь-яке нинішнє сприйняття певних можливостей через якусь діяльність роблення, що полягає в наданні форми матерії чи матеріалізації форми, обов’язково матиме результатом культурно окремий продукт.