У традиційних світах, що виникли з неолітичних перетворень і зазнали на собі впливу головних одкровень, паразитизм зовсім не зник, а залишається так само активним, незалежно від того, чи він інструментальний, ідеологічний або символічний; а відкриті людям світові релігії так само схильні до паразитизму, як і примітивні релігії. Буддизм, християнство та іслам стали його цілковитими жертвами, і з цієї точки зору — точки зору релігійного чинника в його чистому вигляді — не відрізняються від релігій племінних, етнічних та ін. Проте вони докорінно й рішуче відрізняються від них в одному: популяція конституційних релігійних чинників може знайти собі задоволення та покликання в суто та істинно релігійному житті — буддійському, християнському чи мусульманському, не будучи змушеною вдаватися до екзотичних, дивних або підозрілих культів, як це були змушені робити їхні попередники, принаймні в Азії та Середземномор’ї, які свого часу заполонили містичні культи та гностичні секти всіляких спрямувань. Щодо найрідкісніших типів характеру, то вони продукують святих і реформаторів або ж єретиків. Кінцевим результатом є виразний релігійний диморфізм, розподілений між істинним релігійним життям — у сенсі відповідності релігійному чинникові та релігії — певної меншості, і паразитарна релігійна поведінка маси населення.
II. Традиційні історії
Тваринний вид, який виник на дереві життя зі своїми цілковито новими для живої природи якостями, посів у ній своє природне місце на кілька десятків тисячоліть і процвітав. Його добробут і успіхи були такими, що вид, сам не усвідомлюючи і зовсім не бажаючи того, дістався певних порогів, починаючи від яких індивідуальні й колективні дієвці почали відчувати на собі дію деяких потенційних привабливих чинників. Мірою того як створювалися в більш або менш випадковий і хаотичний спосіб деякі уможливлення, дієвці починали діяти, творити й пізнавати в напрямку цих привабливих чинників, поступово переводячи їх з потенційного до реального стану.
Найвирішальнішими привабливими чинниками з точки зору загальної історії були, очевидно, означення політій, перехід до економічного виробництва через поєднання чинників, поява нестабільних трансполітій, війна та «ієрократи-зація» політичної влади. Уже сам цей перелік достатньо показує, що дороговказом цієї історії й тим, що надає їй її темпу та динаміки, є політика. У центрі устрою людства знаходиться політика. Констатація цього факту не повинна вести до нового обмежувального висновку, за яким уся людська царина тільки політична. Наголос на центральному характері свідчить про вагу політичного чинника в людських справах — вагу, деякою мірою негативну. Позаяк політичні або транс-політійні режими мають той або той вигляд, продуктивна діяльність людини може примножуватися й виражатися відповідно до її характеру або ж більшою чи меншою мірою наражатися на перешкоди. Здатність політики перешкоджати має, очевидно, для історії людства вагоміше значення, ніж її позитивний внесок.
Усі відомі напрямки розвитку людства сходяться до єдиного привабливого чинника — імперії. Навіть релігії змогли відповідати своєму загальнолюдському призначенню тільки через імперські або такі, які можна перетворити на імперські, культурні ареали. Імперія є єдиним атрактантом, тому що імперія є водночас політією-трансполітією, політичним режимом, морфологією і прагне ідентифікувати себе як максимально можливий культурний ареал. Правомірно, отже, висунути гіпотезу, що імперія була природним результатом неолітизації і нормальним для традиційних історій обрамленням. Але найрізноманітніші обставини та умови додають безліч нюансів наближенню до цього нормального стану в різних точках планети. Ці нюанси можна тлумачити як відхилення від нормального стану. Вони викликають запитання: чому існують такі розбіжності й стосовно якої норми?