Рільництво — і тваринництво, але набагато меншою мірою, а в Індії та Китаї навіть непомітною — демонструє застосування до землі методів роботи людини задля вирощування рослин, потрібних для її харчування. Клімат відіграє роль вирішального чинника тільки тоді, коли способи роботи людини чи значно залежать від клімату, чи нездатні впливати на нього або ігнорувати його, та якщо сільське господарство посідає чільне місце в економіці. Другу умову задовольняє вже той факт, що кліматичні зони, які корелюють із культурними ареалами, експлуатували сільськогосподарські економіки, тобто такі економічні режими, де рослинництво і тваринництво забезпечують найбільший внесок у виробництво — більше за вторинний і третинний сектори. Усюди сільське господарство більше не залежить від методів випалювання та тривалих парів; воно базується чи на нетривалих парах, чи на безперервній обробці. Така інтенсивна технологія рільництва відповідає, з точки зору демографії, густоті населення не менше сорока осіб на квадратний кілометр, тобто такій межі, яка наче надає великим культурним процесам вигляду цивілізації, схожої на супермозок: аби забезпечити певні вищі функції, кількість задіяних нейронів і щільність їхніх синаптичних зв’язків повинні перевищувати певну межу. Наслідком зв’язку між кліматом і рільництвом і місця рільництва в загальній економіці є те, що суспільства дуже чутливі до змін погоди та врожаю.
Перша з наведених вище двох умов забезпечується відсутністю будь-якого науково-технічного прориву, здатного нейтралізувати клімат за допомогою використання теплиць чи виведення стійких сортів рослин. Урожаї визначною мірою залежать від річних коливань температури й дощів за винятком теплих зрошуваних пустель. Зрошування додається до дощів і нейтралізує їхні коливання та вплив на врожаї. Ця обставина перетворює зрошування на технічний і економічний козир не лише для Близького Сходу з його нестабільним для рослинництва кліматом. До цього способу може вдаватися Індія, оскільки мусони проходять нерегулярно, у посушливі місяці можуть бути вичерпані накопичені запаси, а на Деканському нагір’ї випадає менше дощів, ніж на його периферії. Так само й у Китаї існують дуже контрастні пори року і дощі випадають достатньо нерегулярно, щоб зрошування стало тут вигідною інвестицією. Тільки Європа може майже повністю обходитися без нього.
Щодо зв’язку між простором і шляхами сполучення, то він очевидний і має водночас технічний і економічний характер. Техніка перевезень визначається здатністю людей до ходьби й перенесення вантажів, а також аналогічною здатністю гужових тварин, суходільних транспортних засобів і суден. Вартість цих способів перевезень значною мірою залежить від відстані, яку треба долати. Професійний посланець пішки долає в середньому шість кілометрів на годину на короткі відстані. Досвідчений вершник досягає середньої швидкості дванадцять кілометрів за годину. Дорогі системи підмін дозволяють нескінченно розширювати ці засоби, але не дозволяють вийти за їхні межі. Якщо додати до цього час на повернення, на роздуми й переговори, то виникають об’єктивні межі, які має враховувати ефективне керування, що базується на формулюванні наказів і контролі їхнього виконання. Ці межі становлять близько місяця в часовому вимірі та радіус в дві тисячі кілометрів у просторовому вимірі. Якщо столиця розташована в самому центрі, то найудатніша імперія може щонайбільше простягатися на таку відстань у всіх напрямках і покривати площу близько п’яти мільйонів квадратних кілометрів. Треба брати до уваги моря, пустелі й гірські масиви, які створюють майже не подоланні перешкоди, принаймні для тих видів діяльності, що стають рутинними. Зрештою, важкі вантажі можна перевозити тільки водними шляхами — морями, річками, каналами. Суходільні шляхи слугують тільки для перевезення предметів розкоші. У політичному утворенні великих розмірів кожен із його регіонів має бути самодостатнім у продовольчому відношенні й у задоволенні потреб в основних виробах ремісництва. І справді, імперія — це об’єднання самодостатніх економічних регіонів. Водний шлях згладжує це обмеження й ставить імперію в залежність від земель і морів, а головно від клімату з огляду на гідрографічні умови.
Інший вид зв’язку виглядає тонкішим і, можливо, важливішим для загальної історії. Розгляд культурних тем — естетичних, міфологічних, релігійних, пізнавальних, філософських, кулінарних тощо — дуже залежить від варіацій їхнього розвитку. Теми та їхні варіації можна прирівняти до полів можливостей, які люди освоюють за допомоги спроб, невдач, сортування, збирання, об’єднання, причому тут імовірні дві полярні ситуації. Або розвідка обмежується локальними й вузькими соціальними колами. Освоювані зони розташовані поруч одна одної в просторі й мало чи майже не сполучаються між собою. їхнє спільне поле цілком реальне, але ніхто не посідає таку позицію, яка б давала змогу відчути цю реальність. Просування до людської загальності майже неможливе, і навіть якщо воно здійснюється в якомусь моменті, то тільки випадково. Або локальне й регіональне освоєння сполучені, і це відкриває можливість виділення головних тем і сприяє просуванню до людської загальності. От і великі цивілізації визначаються саме тим, що змогли вхопити й розвивати субзагальні теми, які визначають найменш особливі види гуманізації, але без переходу до загального. Через це великі цивілізації опиняються в залежності від простору й сполучення, від близькості тенденцій між культурними ареалами та простором, який може бути опанований сполученням і який сам пов’язаний з кліматом вимогою регіональної продовольчої самодостатності. Загалом можна припустити, що культурний ареал є комплексною системою, де входять у взаємодію географічні даності — клімат, рельєф, гідрографія та гідрологія, відношення континентів і океанів — технічні можливості, доступні для емпіричного пізнання, перш за все сільськогосподарський економічний потенціал і культурне освоєння.