Індійський і азійський ареали посідають проміжне місце. Індійський ареал більше тяжіє до китайської моделі. Рух до імперії здійснюється дуже різними шляхами, хоча й паралельно по обидві сторони, і досягає логічного завершення в одному й тому самому столітті — при Ашоці (бл. 268-232 рр. до н.е.) і в 221 р. до н.е. Але географічні умови Індії, сприятливі до замкнення на собі відносно зовнішнього світу, підсилюють також відцентрові сили. Індо-гангська система різко контрастує з масивом Декану. Клімат і спосіб рільництва зосереджують населення по периметру субконтиненту. Русла та напрямок річок заважають рухові й майже унеможливлюють його через водний режим, що визначається мусоном, принаймні в Декані. Урешті-решт, континентальний характер проявляється тим більше, що узбережжя мало придатне для судноплавства, навіть звичайного прибережного.
На Близькому Сході відбувається переважно розсіяння. Його спричиняють не відцентрові сили, а клімат з характерною для нього посухою та нерівним розподілом водних ресурсів. Рільництво в цих зонах стихійно й невмолимо звертається до оазної моделі. Такий режим характеризується замкненістю й ізоляцією, а також значними труднощами в сполученні. Пустелі між оазами мають також важливе воєнне значення, що підтвердили бої Другої світової війни в Північній Африці. Утримувати пустелі неможливо, і це дає змогу нападникові просуватися на величезні відстані та вимагає від військ різких наступів чи відступів на сотні й тисячі кілометрів. Агресорові достатньо напасти тільки на одну оазу одночасно з огляду на дуже високу вартість об’єднання оаз. Йому достатньо бути лише трішки сильнішим за найпотужнішу оазу, щоб забезпечити собі вражаючі завоювання. Цю перевагу врівноважує така ж сама перевага, яка надається новому агресорові. Результатом стає типове для цього ареалу чергування між гігантськими завоюваннями імперського характеру та розпорошенням на безліч політій.
І ще один приклад, не схожий на всі інші. Римська імперія не відповідає жодному культурному ареалові. У ній об’єднані елементи трьох ареалів, близьких до Середземноморського басейну: уламок сахарського ареалу, який уникнув перетворення на пустелю, південна та західна частини європейського ареалу, західна частина азійського ареалу. Винятковість Римської імперії мала важливі історичні наслідки. У певному сенсі Римська імперія ніколи не повинна була б виникнути, і її нелогічне виникнення мало привести її до остаточного розпаду. Вона вочевидь затримала імперіалізацію Європи, перед тим як непрямо сприяти провалові такого процесу. Вона забезпечила сполучення сходу й заходу через Середземне море, і це мало вирішальне значення для формування європейської цивілізації. Вона стала вирішальним чинником для перемикання історії на Близькому Сході та в Європі зі сходу на захід після тисячоліть її руху в протилежному напрямку.
Імперія як імовірна трансполітія
Умови тривалості імперії мають морфологічний і політичний характер. Морфологія визначає принципи єдності та злагодженості імперського суспільства. Апарат політичної влади має бути здатним постійно контролювати завойовану країну та відвертати чи подавляти будь-які спроби відділення. Фінансово він залежить від технічних і економічних обмежень, тоді як його потреби визначаються обставинами, які не спроможні врахувати ці обмеження. Такий непідвладний волі розрив між потребами й ресурсами змушує кожну імперію жити постійно або майже постійно не за своїми можливостями. З іншого боку, на цей апарат діють відцентрові сили, яким колись уже неможливо буде опиратися, а ще впливає неминуче ослаблення центру, тож, рано чи пізно периферія бере гору над ним. Морфологічні процеси можуть докорінно різнитися між собою — залежно від імперії. Але в усіх них є дві спільні ознаки: з одного боку, вони не залежать від імперії як такої; а з другого — морфологічні процеси так само добре й навіть краще підходять до набагато менших спільнот, ніж імперія. Перша обставина веде до того, що групи населення, включені до імперії, не мають у ній жодної потреби, аби жити «в суспільстві». Друга вказує на те, що сам по собі розпад імперії не ставить жодної морфологічної проблеми. Щоб краще зрозуміти ситуацію, слід подивитися на неї в протиставленні іншим, як-от полісу й нації, де збіг морфології та політії робить щонайменше проблематичним політичний розпад. Нам важко уявити Афіни чи Рим у стані розсіяння або Францію, яка пішла ще далі шляхом ототожнення нації й політії.