Дві інші можливості мають відмінний характер і пов’язані зі здатністю асиміляції в систему. Зазвичай у цей спосіб індійська культура кінець кінцем поглинула загарбників: вони утворюють нові «джаті» й інтегруються в систему, яка терпить всі різноманітності, якщо вони відповідають основоположним правилам замкненості та ієрархізації. Племінні елементи, які постійно співіснували з мажоритарним індуїзмом на субконтиненті, можуть вирішити долучитися до панівної культури та перейти до індуїзму, при цьому вони трансформуються в «джаті». Тисячолітнє існування племен та їхня не менш постійна інтеграція в панівну культуру викликає думку й про рух у зворотному напрямку: перехід «джаті» або їхніх частин, які прагнуть вирватися з цієї системи, до племінної будови. Але таке скочування до варварства настільки огидне брахманам, що в пам’яті зберігається та фіксується тільки піднесення від племені до «джаті».
Визначення місцезнаходження «джаті» відкриває нові перспективи. В якому соціальному просторі вони не лише мисляться, а й проживаються? Просторове поширення може бути різним залежно від «варна» та місця певної «джаті» в ієрархії. «Джаті» брахманів переходять за межі царства, але жодна з них не має імперського поширення, щоб покривати весь ареал і ареали, які імперія може захопити. «Джаті» «кшатріїв» займають ареали, які входять до царств і громад. Усі інші «джаті» обмежені тісними межами громади з сотні сіл. Така обмеженість перспективи для величезної більшості населення, за винятком керівних «джаті», відбивається в дуже типовому способі суспільних відносин. Усі відносини, що зав’язуються всередині «джаті» і які стосуються шлюбів, звичаїв та організації, відбуваються переважно в межах громади. І навпаки, усі відносини між «джаті» встановлюються тільки в границях села і торкаються не цілих «джаті», а їхніх сегментів. Така оригінальна схема утворює місцеві стосунки — стосунки повсякденного життя та всього життя більшості — особливого типу. Кожний сегмент «джаті» має свою ідентичність і знаходить власну соціальну ідентичність за межами села. Кожний сегмент має лише периферійні та дотичні контакти з іншими сегментами, з якими він стикається щодня. З огляду на всі інші основні аграрні традиції, де село завжди становить сильну спільноту, результат приголомшує: в Індії немає сільської спільноти.
У границях села — уже сама схема якого, між іншим, відбиває відсутність спільноти через відсутність спільних будинків і через розташування окремими впорядкованими ділянками від центру, який обіймають панівні сегменти, до периферії, де знаходяться недоторкані, — стосунки між сегментами «джаті» регулюються системою «джаджмані» [^ш-апі]. Він прекрасно відображає дух усієї схеми й елегантно підкоряється всім її вимогам. Принцип базується на тому, що всі види робіт, потрібних для життя людини, що здійснюється у впорядкованому людському суспільстві, розподіляються між фахівцями, які втілюються через «джаті». Фахівці надають свої послуги сегментам «джаті» згідно зі спадковими стосунками. Кожна сім’я відповідно до своєї «джаті» має право на послуги сім’ї фахівців, яка належить до іншої «джаті», щодо всілякої спеціалізованої роботи. Послуги фахівців надають право на контрпослуги зазвичай у натуральному вигляді й не за кожний раз, а в певні періоди року — головно в сезон збирання врожаю — або в певних випадках — релігійне свято, весілля. Суми визначаються звичаєм, а не домовленістю на ринку, але звичай не може не відбивати більш-менш точно відносний дефіцит того чи того. Урешті-решт, товарообмін, що, як і будь-який обмін, стосується, в принципі, рівних речей, здійснюється між нерівними, оскільки вся система ієрархізована. У масштабі села ця нерівність виражається практично в розподілі населення на землевласників, які мають право на послуги, і фахівців, які обмінюють свої послуги на частку багатства, яке виробляють і контролюють перші.