Така структурна неспроможність інвестувати в сільське господарство ще раз підкреслює роль політичної влади в цій царині. Месопотамія не була місцем, в якому виринули неолітичні зміни. Вони відбувалися протягом тисячоліть на рельєфах периферії. Долини та міжріччя Тигру, Євфрату та їхніх приток завойовувалися і трансформувалися набагато пізніше, майже за тих самих часів, коли з’являються перші документальні свідчення про Шумер, Аккад і Вавілонію. Географічні умови — надмірна посушливість, екстремальний і руйнівний водний режим річок, болотисті землі — настільки несприятливі, що їх можна перебороти тільки значними й дорогими роботами зі створення інфраструктури. Потрібно було, щоб економічні, морфологічні та політичні процеси дійшли аж до князівства й царства, аби можновладці змогли зібрати потрібні кошти.
Місто, про яке йдеться, з усіх точок зору глибоко відірване від сільської місцевості, яка його оточує, є також і ринком, але ринком дуже особливого типу. Місто не є, як в Європі, ринком для села, соціальним простором, де хлібороби продають свої надлишки від рільництва та продукти своєї праці в міжсезоння. Це насамперед ринок для міщан, не тільки для мешканців цього міста, а й для міщан узагалі, тобто для верств соціальної еліти всюди, де її можна досягти. Призначення міського ринку полягає в тому, щоб бути проміжним пунктом у набагато ширшій торговій мережі. Залежно від свого розташування та величини, місто входить у мережу торгівлі на більшу або меншу відстань. Цей статус відбиває і підкреслює характер міста як оази, але оази караванної. У місті стан і значення великих купців прямо залежить від становища та важливості міста, до якого вони належать. А оскільки ієрархія міст своєю чергою також залежить від майже виключно політичних чинників, таких як сфера впливу палацу (правителя) та економічний потенціал його ареалу домінування, то висновок цілком очевидний: торгова діяльність прямо залежить від успіху зброї та від поширення політичної могутності. Вінець цього висновку — запопадливість ринку перед палацом.
Місто Передньої Азії — це не поселення-держава під жодним кутом зору. Різниця між ними починається вже з розміру. Поселення може бути малесеньким і ніколи не буває величезним, тоді як місто може стати гігантським і вражати домодерну уяву. Вавілон, Дамаск, Багдад, Стамбул викликали захоплення століттями й тисячоліттями. Ясна річ, більшість міст маленькі ба навіть малесенькі, але ця малість — результат і фактичний стан, а не структурна вимога, як у випадку з полісами. Поліс прагне до однорідності та стирання границь між міщанами й селянами: ці відмінності, які мають свої слушні соціальні й культурні підстави, не мають жодного морфологічного і політичного обґрунтування. Тут же, навпаки, селян зневажають і експлуатують міщани; ті й ті мешкають у двох різних світах. Важливішим з морфологічної точки зору є контраст між політичним суверенітетом полісу і міста, яке може бути столицею політії, але може так само бути й частиною політії, столиця якої знаходиться в іншому місці. Місто не має політичного статусу як таке, він визначається для нього можновладцями ззовні. І навпаки, будь-яке місто може отримати політичний статус столиці від якоїсь сили. Оскільки владі притаманно мати багато ступенів, а кожному ступеневі відповідає політія певних розмірів, то можна припустити, що кожне місто Передньої Азії є фактичною або ймовірною столицею громади, князівства, царства чи імперії.
Поліс сприяє в односторонньому порядку демократичному режимові в його аристократичному, а надто олігархічному варіанті. Для міста притаманний — від тих часів, які нам дозволяють осягнути документальні свідчення, тобто аж до шумерів, — ієрократичний режим як абсолютний варіант. Під цим кутом зору фінікійські та іонійські поліси зовсім не вписуються в Передню Азію. Режим виражає і пояснює багато характерних рис політичного життя. Влада завойовується силою і належить найсильнішому; ніхто цьому не суперечить і не ображається на це. Але будь-яка влада після свого зміцнення й утвердження має бути узаконена. Для цього існує храм, який забезпечує ідеологічне узаконення та підтримує легітимність, постійно нагадуючи про правління, яке хазяїн палацу здійснює іменем вищого начала. До виникнення релігій загального значення, таких як зороаст-ризм-маздеїзм, християнство та іслам, цим началом був бог міста, де знаходиться палац і де в бога є свій храм. Бога вихваляють і підносять вище всіх інших, але ця монополія поширюється в просторі й у часі цілком паралельно політичній силі. Ідеологічне паразитування релігійного й релігії настільки цілісне й постійне, що викликає в суто релігійних душах потребу автентичності, яку можна задовольнити тільки за межами офіційної релігії та в більш-менш сильно виражених підпільних умовах стосовно політичної влади. Передня Азія — рай для сект, таємничих культів, магів, монахів, суфіїв і колиска всіх тлумачень і одкровень Абсолюту в його трансцендентній версії.