Увагу привертають також кон’юнктурні чинники. Розгляньмо два з них. Останнє заледеніння закінчується приблизно дванадцять тисяч років тому. Льодовики відступають поступово, і поступово ж таки поліпшуються кліматичні умови з точки зору переходу від полювання до виробництва харчів. Ця обставина пояснює той факт, що просування здійснюється залежно від широти, а неолітизація розтягується на чоти-ри-п’ять тисячоліть між Середземномор’ям, яке вступило в цей процес з середини VII тисячоліття, і Скандинавією, де найдавніша з відомих на цей день пам’ятка рільництва датується серединою III тисячоліття в Західній Зеландії в Данії. Таке хронологічне розсіяння має сприяти розбіжності долі народів і перешкоджати тому, аби шлях усіх народів став спільним. З іншого боку, густі ліси, які збереглися на міжріччях через поступовий характер викорчування та переважне використання долин, серйозна перешкода для сполучення суходолом взагалі й для пересування кавалерії зокрема, а це не сприяє великим завойовницьким справам.
Другим кон’юнктурний чинник — культурний. Ареал Передньої Азії розпочинає свою стадію неолітизації набагато раніше, з IX тисячоліття, з тих самих кліматичних причин, але в цьому випадку з огляду на віддаленість льодовиків вони виражаються в зростаючому розмаїтті харчових ресурсів у дедалі меншому радіусі й спонукають мисливців до осілого способу життя. Це випередження дозволяє Передній Азії зберігати постійну перевагу в часі над Європою в плані еволюції, морфології, політики, економіки, демографії, релігії. А перевага в часі, своєю чергою, сприяє тому, що на південному сході Європи відбуваються цікаві речі, наслідком чого стає загальне перенесення культурного градієнта та центру ваги до Східного Середземномор’я.
Як структурні, так і кон’юнктурні чинники підсилюють один одного в напрямку, протилежному тому, якого вимагало б імперське об’єднання. Географічні відцентрові сили використовуються регіоналізацією та перенесенням центру ваги. У перенесенні мобілізована соціальна енергія орієнтується на Східне Середземномор’я; при цьому енергія розсіюється за межі Європи чи принаймні не шукає собі цілей усередині континенту. Середземноморський напрямок ігнорує південний захід континенту, де вода дозволила б знизити вартість сполучення і могла б сприяти утворенню центру ущільнення. Як наслідок, у другій половині I тисячоліття до н.е. не існує якоїсь європейської історії, а є велика кількість історій примітивного типу, погано документованих і без видимих основних напрямків. Маємо повний контраст зі становищем і еволюцією Китаю. Тут хода до імперії має в собі щось природне й фатальне; в Європі вона аж ніяк не стоїть на порядку денному.
Винятковий приклад Греції
Чому греки не стали для Європи тим, чим арійці стали для Індії? Слушності цьому запитанню надає неминуче порівняння, адже Александр (356-323 до н.е.) і Ашока (роки правління: 268-232 до н.е.) майже сучасники, а греки таки завоювали імперію, хоча й у Передній Азії, а не в Європі. З іншого боку, історія Греції має реальне та подекуди вирішальне значення для історії Європи, а не для історії Азії. Грецька «пригода» — одна з європейських перипетій загальної історії. Подвійний характер становища Греції створює певний парадокс. З одного боку, Греція є межею азійського ареалу. Від неї залежить уся дипломатично-політична ситуація, а отже, і всі трансполітійні процеси. Доводиться визнати, що Греція — частина азійської історії. З іншого боку, вона культурно не інтегрована до цього ареалу. Вона залишається для нього чимось стороннім, хоча й багато отримує від нього. Це не якесь оригінальне лице Передньої Азії на кшталт фінікійського, а оригінальний перетворювач даних Сходу. Відповідно не можна не зробити висновок, що Греція не є частиною азійської історії.
Цей парадокс проявляється ще краще, якщо уявити два можливі варіанти розвитку. Греція могла відвернутися від Передньої Азії, щоб зосередитися на самій собі та на своєму племінному житті. Такий вибір зробили для себе македонські греки. Цей уявний вибір не виключав Філіпа та Александра, які могли б захопити Перську імперію, якби не необхідність пройти через Грецію полісів. Отже, сталося б завоювання імперії племенами варварів, на кшталт того, як периферійні племена завойовували кілька разів Китайську імперію. Грецію могла б також повністю поглинути Передня Азія, якби перси доклали трішки більше енергійності та рішучості в греко-перських війнах. Вони могли б здобути остаточну перемогу та, поза сумнівом, позбавити Грецію будь-якої значимості для європейської історії, а можливо, і для історії Азії.