— Це його втерта політика, — замітив полковник Апостол, не менше всіх схвильований, коли йому розповіли, що трапилося на нараді в Малоросійській Колегії. — Ще за життя покійного Івана Степановича Петро носився з думкою перетворити Гетьманщину в губернію, а гетьманові пропонував князівський титул. Далі він придумав оту чортову Малоросійську Колегію, від якої до губернії не так-то вже й далеко.
— Що ж нам діяти? — турбувався генеральний обозний.
— Будемо боронити вольностей нашої отчизни, доки зможемо. Важке-бо вереміє настає для нас, — журливо хитав головою старий миргородський полковник.
Урадили вислати негайно жалобу на Вельямінова. Крім того, вирішили, щоб послати прошеніє цариці у справі вибору гетьмана в Україні. Цариці піднесуть дорогі подарунки. Вона ставиться до козаків непогано. Може, вона щось поможе.
Розходилися, придавлені важкою журбою.
Пізно вночі, коли Глухів купався у місячному сяєві та п’янів пахощами буйного квітіння, Петро Черниш сповістив утомленого наказного гетьмана, що в гетьманському саду жде полковник Кошелєв і хоче з ним негайно бачитися.
— Ви, полковнику? — мовив гетьман здивовано.
— Вибачте, Ваша Милосте, що так пізно приходжу, та ще так би мовити, заднім ходом, але не хотів, щоб хтось мене побачив. Саме й стрінув молодого Черниша й переказав, що хочу зустрітися з Вашою Милістю.
— З чим добрим приходите?
— Доброго нічого, — зітхнув полковник, — злого ж багато.
— Думаєте про сьогоднішню нараду?
— Прикра справа. Вельямінов погарячився й вельми нагрубіянив.
— Але сказав те, що в ньому сидить.
— Це правда, — притакнув полковник. — Саме тому я й прийшов перестерегти Вашу Милість і генеральну старшину. На добро в Гетьманщині не заноситься. Зраджу Вашій Милості таємницю. Ось прошу послухати. У февралі цього року відбулася в Петербурзі таємна нарада. На ній був і цар. Рішено на нараді: прімо — не дозволити вже взагалі на вибір гетьмана в Україні; секундо — впродовж найближчих п’яти років довести так, щоб скасувати в Україні генеральну старшину; терціо — до десяти-п’ятнадцяти років найдалі Україна має стати губернією Росії. Губернатором буде хтось з генералів, і йому будуть підпорядковані козацькі полки, якщо будуть існувати до того часу. Всі права й вольності, що їх має козацтво й ваш нарід, будуть скасовані…
— Боже, Боже! — схопився Полуботок за голову. — Це ж страшне, страшне… — повторив він.
— Ще одне, — продовжував Кошелєв, — будьте дуже обережні, Ваша Милосте. Вельямінов — злобна й лиха людина. Він чомусь переконаний, що Ваша Милість втримує секретні зв’язки з Пилипом Орликом і мазепинцями, котрі проживають у світі, та збирає в тій справі всякі, навіть найдрібніші інформації. Коли й справді Ваша Милість мають зв’язки з Орликом та мазепинцями, тоді є вказана якнайбільша обережність, бо за лихо нетяжко. Я приятель Вашої Милости й не бажаю вам зла. В Малоросійській Колегії Ваша Милість і генеральна старшина мають в моїй особі доброго засекреченого приятеля. Що буде в моїй змозі і силі — допоможу. Про те, що я Вам сказав, Ваша Милосте, знає лише Бог і ми обидва. Доброї ночі, Ваша Милосте. Доброї ночі!..
МАГІСТРАТСЬКА ПОМСТА
У невеликому сотенному городі Хмелеві аж гуло.
Роздратовані міщани забешкетували, а городовий отаман Антін Біловод аж ізнеміг із напруги та перевтоми. Де ж так. Такі несподівані турботи звалилися на його голову, що не доведи Господи.
Аж потемнів отаман із гризоти, а його довгий вус так і розвісився непригладженою кострубаттю.
Все лихо почалось од того, як однієї гарної погідної днини, у город наїхало чимало купчиків із сусіднього города Галок. Стали вони собі ярмаркувати, продаючи свій крам — сукна, свитки, жупани, пояси, хустки, юбки, поливані миски, макітри, дерев’яні барила, бочілочки, ложки та різну хатню потребу.
«Що ж приїхали, то хай собі й торгують на здоров’я, — міркують хмелівчани, займаючися своїм ділом. — Хіба ж ми не ярмаркуємо в їхньому городі?»
І був би торговий день проминув, як Бог приказав, безтурботно й мирно, коли б не трапилося щось таке, що заставило статечних хмелівських міщан торопіти з дива, а городську сторожу розняти роти з несподіванки.
Збираючи пляцове[83], городська сторожа зустрілась з рішучою відмовою гальських купців платити вимагане пляцове.