Озирнувся і підняв руку — за кроків п'ятдесят темний силует машини з погашеними фарами. Спочатку мені здалось — вона не рухалась, коли б не наростаючий гул і машина не збільшувалась у розмірах: вже тьмяно блищали хромовані буфер, радіатор і кружальця навколо фар, за кермом розпливчасті, примарні обриси водія. Мовчазним привидом вона мчала дорогою і, поки я збагнув, що й до чого, зненацька вихнула праворуч, просто на мене — вдарила сліпучим світлом по очах.
Інстинктивно, відчувши небезпеку, я миттєво відсахнувся назад і зачепився за бордюр тротуару, покотився по ньому аж до мурованого паркану. Тої ж хвилі за півметра від мене з ревом промайнула машина, вдаривши курявою і пругким повітрям, їдким гаром бензину. Вона зіскочила з пішоходу на дорогу й понеслася далі по провулку летючим привидом. Я схопився на ноги й кинувся за нею… Дарма: машина вихопилася, спалахнувши червоними вогнями, на вулицю, зникла за рогом будинку…
«Москвич»! Все трапилося так навально, що я приголомшено стовбичив посеред шляху й нічого не тямив, не вірив у пригоду, яка сталася саме зі мною. Щоб остаточно оговтатись, спустився на лавку під парканом. Навмисний напад чи п'яний водій? Якщо перше, значить, вистежили. Махов попереджав… А я не запам'ятав ніяких прикмет машини. Чому вона не спинилась? Адже, коли б сів до салону, зі мною було б легше розправитись.
Мабуть, злочинець знав, що в мене може бути зброя. І він їхав сам, без напарника позаду. Тоді б — зашморг на шию і мені амба. Аж зморозило… Далебі, я злегковажив пересторогою Гліба.
Хто ж він із тих тридцяти восьми, з якими я зустрічався?
47.
Вранці я з провиною в голосі розповів майору Скоричу про те, що сталося. Критися не мав права. Дмитро Юхимович, вислухавши, спохмурнів і холодно запитав:
— Що ж ти робив на Фрунзе?
— Проводжав… землячку, — і відчув — у мене спалахнули вуха і шугнула кров до обличчя.
— Н-да… — Майор провів долонею по голеній голові. — І вчора ніде не запримітив когось знайомого?
— Жодного обличчя. — Я почувався перед своїм безпосереднім начальником школярем, що не вивчив урок.
— Але ж тебе вислідили, і вже вдруге, — дорікнув Скорич.
Виправдовуватись нічим. Хіба міг когось побачити? Всю увагу зосередив на Ніні. Й злочинець те врахував, навіть мій душевний стан, коли повертався від гуртожитку. Я втратив пильність.
— Уявляєш, що сталося б, якби ти сів у машину? — пронизав мене недоброзичливим поглядом майор. — Ні, досить. — Він ляснув долонею по столу й сказав жорстоко: — Доведеться тебе усунути від цієї справи.
— Дмитре Юхимовичу, то мені й на вулицю не виходити?! — аж скрикнув я. — Підозрювати кожного перехожого?
— Не прикидайся простачком, — присоромив мене Скорич. — Ти знаєш, про що мова. Пощастило з піддоном із цеглою — побережись. По-дурному загинути — не героїзм, а злочин.
Досі майор не розмовляв зі мною так. Я вперше бачив його розгніваним. Почувався гірше нікуди: хотілося провалитися крізь землю. Але найдужче зачепило за живе те, що не вдасться довести справу до кінця. А вже вріс у неї, пройнявся кожним її фактом, подією.
— Дмитре Юхимовичу, даю слово: відсьогодні вечорами сам нікуди, — гаряче запевнив його.
— Ти зробив відповідні висновки? — понуро запитав, наче не чув мого каяття.
— Зробив, — поквапливо визнав, і в мене відлягло на серці: гроза минала.
— Пам'ятаєш акт експертизи на одорологічні проби[14] одягу Белішвілі?
— Запах бензину, ніби він багато годин перебував у гаражі чи в автомобілі, — відповів я.
— О, — майор кивнув. — Втім, свою машину, на мою думку, вони старанно ховають. На вчорашній, коли б сталося зіткнення, неминуче залишилися б сліди. Не ризикнули б. Отже?.. — і виразно глянув на мене.
Вже зі свого кабінету я подзвонив черговому й спитав, чи не було заяви про крадіжку автомобіля «Москвич». Отримав інформацію: недавно надійшла від інженера Кошика Івана Сергійовича, вулиця Південна, будинок 47, квартира 13. Я ще раз переконався, як логічно мислив Скорич. Тепер ми чекали повідомлення, коли знайдеться машина інженера.
Десь через двадцять хвилин нам сповістили: розшукуваним «Москвич» стояв на вулиці Котляревського. На карті вона за два квартали від вулиці Фрунзе, де. гуртожиток Ніни. Натрапив на машину дільничний інспектор. З групою експертів ми поїхали туди. Це був «Москвич» сірого кольору із спущеним переднім колесом. На кермі жодного відбитка пальця, і взагалі в салоні ніяких слідів. Звичайні любителі покататися не вдягають гумових рукавиць!