Тихенько, намагаючись не зчиняти шуму, я дійшов до гвинтових сходів, що вели нагору. Взагалі-то вважалось, ніби робота, котрий спить, нічим не розбудиш. Принаймні так мало бути насправді. Але я не хотів ризикувати: якби Гед Борт прокинувся, це була б надзвичайна подія. В учроба, розбудженого передчасно, могли порушитися функції деяких важливих блоків. А Геда чекали випробування на капітана…
Я скинув із ніг черевики – спочатку один, потім другий, – з насолодою розлігся на приставній канапці і невдовзі заснув.
Уранці до мене підійшов Гед Борт. Щось на його обличчі не сподобалось мені. Коли робот заговорив, моє занепокоєння зросло: голос у нього був бляклий, невиразний. А це свідчило про те, що в Гедовім організмі сталися якісь непередбачені зміни.
– Ти порушив мій сон, Ерго, – сказав Борт, повільно кліпаючи.
– Я?
– Так. Десь опівночі з горішнього поверху долинуло два глухих удари. Вони вивели мене з забуття.
– Ніяких ударів не було. В тебе просто галюцинації.
– Ні, були, – заперечив Гед Борт. – Я їх навіть зафіксував.
– Де автозапис?
– Зараз принесу.
Гед Борт притьмом вийшов, а я лишився стояти на веранді.
«Ще цього бракувало! Порушення нервової діяльності. І якраз напередодні випробувань!…»
Невеселі думки перервав Гед.
– Ось! – простяг він мені маленьку капсулу, що заблищала проти сонця.
Із сусідніх котеджів виходили вихователі й учроби. Вони поспішали на стартовий майданчик: відтіля орнітоптер мав доставити їх у район акваторії – сьогодні за планом були заняття на воді й під водою.
Я нетерпляче натис на капсулі кнопку відтворення. До моїх вух долинув шерех, що його час од часу переривало ледве чутне потріскування. Це був фон – звичайнісінькі розряди.
– Але ж це…
– Зараз! – обірвав мене Гед.
З капсули почулось, як щось глухо ляпнуло, спочатку раз, потім другий.
Я, нічого не розуміючи, знизав плечима.
– А час?
– Двадцять три тридцять, – відповів Гед Борт.
І тут я ляснув себе по чолі й зареготав. Як же це я зразу не збагнув? Повернувши верньєр, я ще раз прослухав запис. Ну, звичайно! Це вчора, коли я роззувався… черевики…
Гед Борт вичікувально дививсь на мене.
Я перестав сміятися і підійшов до балюстради. Яка чутливість, дідько б тебе взяв!… А взагалі-то – діло кепське. Прокидатися через таку дрібницю – явна аномалія. Якщо це поодинокий випадок, усе, можливо, ще втрясеться. Піду до операторів, хай перемонтують схему. Та коли щось подібне повториться – тоді, ясна річ, прощавайте всі марнолюбні мрії.
Вимкнувши капсулу, я кількома словами пояснив Гедові, в чому річ.
– Отже все в тому, що ти кинув на підлогу свою взуванку? – перепитав Гед Борт.
– Саме так! – невесело відповів я.
Пізно ввечері, повернувшись з акваторії, я знов надумав зайти до спортивного блоку.
Гед поводив себе під час навчання начебто непогано, і старший оператор втішив мене, сказавши, що нічна пригода з учробом могла бути цілковитою випадковістю.
О дванадцятій годині я вернувся додому.
Гед Борт спав, як і вчора.
Я піднявся нагору й, вивільнивши з ніші канапку, присів на неї. Перебираючи в думці перипетії сьогоднішнього дня, я машинально зняв один черевик і шпурнув його в куток. І тут же запізніла думка обпекла мене, мов блискавиця: Гед Борт! Я прислухався. Але все обіймала тиша. Знизу не долинало жодного звуку.
«Здається, минулося», – з полегкістю подумав я. Відтак скинув другого черевика і надзвичайно обережно опустив його на підлогу.
Минуло з півгодини. Я вже засинав, коли раптом унизу почувся дикий крик. Гед Борт, здавалось, був украй розлютований.
– Та кидай же кінець кінцем другого черевика! – долинув до мене густий, схожий на грім ієрихонської труби бас.