Дуже поважна річ підлягати послухові, жити під оком настоятеля і не мати своєї волі.
Бо далеко безпечніше підкорятися владі, ніж бути настоятелем.
Багато людей підлягають послухові більше з конечности, ніж з любови; такі теж бідують і через будь-що нарікають. Вони ніколи не дійдуть до свободи духа, доки ради Бога не піддадуться цілим серцем.
Кидайся сюди чи туди, а спокою не знайдеш, як тільки в покірливій підлеглості під проводом настоятеля.
Вимріяна надія на інші місця і їх зміна вже багатьох людей ошукала.
Це правда, що кожний чоловік рад чинити за власною думкою і прихильніший до тих, що думають так, як він.
Але коли Бог є між нами, то й нам треба нераз ради святого спокою відмовитись від своєї думки.
Хто є так мудрий, щоб міг усе знати?
Тому не вповай надміру на свою гадку, але радо прислухайся також до думок інших людей.
Якщо твоя гадка буде добра, а ти лишиш її ради Бога і підеш за чужою, то матимеш більшу користь із того.
Бо нераз я таке чував: безпечніше послухати ради і прийняти її, ніж радити.
Може трапитись навіть так, що одна і друга гадка буде добра, але небажання згодитися на чужу, коли розум чи діло того жадає — ознака гордости та впертости.
Глава 10
ТРЕБА УНИКАТИ НЕПОТРІБНОЇ БАЛАКАНИНИ
Скільки можеш, ухиляйся від людського гомону, бо це велика перешкода вдаватися в розмови про світові справи, хоч би їх розбиралося і з добрим наміром.
Бо зразу ж нас заморочить і обплутає пустота.
Нераз волів би я замовкнути і не бути між людьми.
Але чому то ми так радо розмовляємо і розповідаємо щось, і так рідко вертаємось до мовчання без докорів сумління?
А тому, що в спільній розмові шукаємо взаємної втіхи і бажаємо дати пільгу своєму серцю, втомленому різними думками.
Дуже мило нам поговорити й подумати про те, що дуже любимо, чого бажаємо, що нас болить.
Та, на жаль, нераз без пуття і надаремно! Бо ця світова втіха буває для душевної і Божої втіхи немалою завадою.
Тому треба пильнуватися і молитися, щоб час не минав марно.
Якщо треба поговорити, говори про те, що наводить на добрий розум.
Зла звичка і недбалість за наш поступ багато причиняється до того, що не пильнуємо свого язика.
Зате побожна розмова про духовні справи чимало допомагає у духовному поступі; над усе, коли в Бозі зійдуться люди, рівні душею і серцем.
Глава 11
ПРО ПРАГНЕННЯ МИРУ І ПРО РЕВНІСТЬ У ПОСТУПІ
Ми могли б мати святий спокій, якщо б перестали займатися чужими словами й ділами, які нас зовсім не стосуються.
Яким чином може довгий час лишитися в спокої той, хто втручається в чужі справи, хто шукає між людьми пригоди, хто мало або рідко коли в серці збирає свої гадки докупи?
Блаженні простодушні, бо вони заживуть святого спокою.
Чому декотрі святі були такі праведні і такі богомисленні?
Тому, що вони дуже старалися вмертвити в собі всі земні бажання і завдяки тому могли всією снагою серця прив'язатися до Бога і свобідно віддатися Йому.
Ми надміру займаємося власними забаганками й забагато клопочемося речами, що проминають.
Також ми рідко коли цілковито позбуваємося хоч би одної хиби і нема в нас з дня на день запалу до поступу; тому лишаємося холодними і літеплими.
Коли б ми для себе цілком завмерли і в серці нічим не були заплутані, аж тоді могли б розуміти Божі речі і закоштувати дещо з небесного боговидіння.
Єдина та найбільша перепона полягає в тому, що ми не є свобідні від пристрастей і похотей і не намагаємося йти дорогою праведности святих.
Як тільки натрапляємо на найменшу перепону, зразу ж падаємо духом і звертаємось до людських утіх.
Якщо б ми силкувалися, як хоробрі мужі, витримати в боротьбі, напевно зійшла б на нас поміч Божа з неба.
Бо Той, хто надихає нас на боротьбу за перемогу, готовий допомогти борцям, які вповають на Його благодать.
Якщо наш поступ у побожності ґрунтується тільки на деяких видимих практиках, то скоро прийде кінець нашому богоміллю.
Тож приложім сокиру до кореня, щоб очиститися від пристрастей і мати спокій у серці!
Якщо б ми щороку викорінювали в себе хоч одну ваду, то дуже швидко стали б праведними мужами.
Але тим часом нераз бачимо протилежне: ми були кращі і чистіші на початку нашого навернення на дорогу праведности, ніж кілька десятків літ після обітів.
Ревність і поступ повинні б із дня на день зростати; а нині це вже велика річ, коли хтось зможе зберегти хоч частину первісної ревности.
Якщо б спочатку ми хоч трохи присилували себе, тоді пізніше могли б все чинити легко і радо.